Привіт! Минулого тижня російськими пропагандистськими ЗМІ гуляла одна цікава історія. Про те, як російські розвідники, знищивши танк Leopard десь у запорізьких полях, виявили, що весь його екіпаж - буцімто кадрові військові Бундесверу. Зрозуміло, що достовірності в цій історії - нуль. Тоді виникає запитання: навіщо її розповідають? Що в ній є такого, що пропагандисти не соромляться поширювати цю маячню, бо впевнені, що вона "зайде" їхньому стаду?На нашу думку, на цей наратив варто подивитися не так з точки зору журналістських стандартів, як з точки зору психіатрії. Є такий відомий український психіатр Роман Кечур (пошукайте, до речі, цікаві речі розповідає). Він говорить про те, що якщо певна особистість або народ має певну травму, яка не була належним чином опрацьована, то ця особистість - або народ - буде повертатися до цієї травми знову і знову, ходити "по колу", травматизуватися повторно і хоч у такий спосіб черпати й переробляти психічну енергію. Якщо не опрацювати травму і не сказати собі правду про неї - через деякий час усе повториться знову. Особистості - або народу - знову болітиме, тож потрібно буде знову шукати якийсь спосіб полегшити цей біль.Такою травмою цілком очевидно для Росії є Друга світова. Облуда і брехня, союз з агресором, зрада, немислимі втрати, невтолиме горе - а потім знову облуда і брехня, і міф про "велику Перемогу" - замість визнання того простого факту, що без союзників (і, до речі, без українців) цієї перемоги просто не було б.Мабуть, тому сьогодні саме в українських полях спадкоємці Червоної армії буцімто ловлять німців, яких "знову перемагають".Це не єдиний фантомний біль, який не давав спокою пропагандистам - вони продовжують плодити дуже багато наративів про Вірменію, запевняючи самих себе, що "не втратили вплив". Так само, як буцімто "не втратили вплив" в усьому світі, який ледь не одностайно підтримує їхню СВО - читайте в свіжому моніторингу російської пропаганди