"Я ніколи не міг подумати, шо таке існує на Землі. Це ад. Можна мені на новий рік додому? Ладно, не бреши, я знаю, що не можна. Я тут назавжди".Це - одна з багатьох цитат, які ви прочитаєте в цьому тексті. Власне, увесь його можна розібрати на цитати. Бо це щоденник медбрата, який працює на стабпункті поблизу передової. Його звуть Євген Спірін, раніше він був редактором на Суспільному, потім на Бабелі, потім на Радіо Свобода. Тепер медбрат. Раніше він дбав про те, щоб з тексту вирізали все зайве, щоб він став чітким, лаконічним, вкороченим. Тепер йому треба дивитися в очі людям, яким ампутують кінцівки, і на запитання "Як там моя нога" робити покерфейс і казати: "Все нормально".Дія відбувається на півночі - це зрозуміло зі щоденника, бо тут працює не тільки російська та іранська зброя, а й кндр-івська. Ця дія - це безкінечний потік. Людей, які ще вранці були цілими, а тепер щось втратили. Або окремих фрагментів, сегментів, залишків, попелу - які ще вранці були людьми.Текст страшний, чесний, безжалісний і водночас світлий. Ми попередили. Не рекомендуватимемо - вирішуйте самі. Скажемо тільки, що після цього тексту ваше уявлення про те, що таке війна, стане повнішим - і чеснішим