Мало хто вміє написати про системні проблеми в українській армії так, як Tatarigami. Тон таких аналітичних публікацій дуже важливий. На відміну від численних критиків армії, Tatarigami не псує свої матеріали "зрадою", панікою та істерикою, і водночас не уникає незручних питань і залишається емпатичним. Як воєнний оглядач, OSINT та GEOINT аналітик він, вочевидь, добре знається на тому, про що пише.Отже, через три роки після початку повномасштабного вторгнення РФ, на тлі затяжної конвенційної війни, війни на виснаження, стали очевидними деякі критичні проблеми в тому, як функціонує українська армія. До цього призвела ціла низка чинників: і неправильна комунікація щодо "слабкості та недолугості" ворога, і надмірні очікування щодо контрнаступу, який закінчився невдало, і схильність закривати очі на наявні проблеми, і послаблення допомоги Заходу в найкритичніші для України моменти.Про всі ці проблеми та про їхні наслідки станом натепер Tatarigami пише чесно і виважено. Про те, як важко вирішити їх у розпал війни - теж. Однак немає іншого шляху, окрім як починати працювати над найскладнішими питаннями без зволікань, негайно.Речі, про які пише Tatarigami, здебільшого всі знають. Але чи всі роблять правильні висновки - і діють? Це важке питання, особливо з огляду на те, що від цього залежить, чи збереже Україна свою незалежність, і як, в кінцевому підсумку, складеться життя усіх нас, українських громадян.Читайте докладно