Я_тут_пишу | Рейки життяЗінаїда Михайлівна вже десять років працювала прибиральнице...

Рейки життяЗінаїда Михайлівна вже десять років працювала прибиральницею на автовокзалі. Робота була проста: там ганчірку по підлозі потягай, там по вікну. Та часом, особливо, коли на вулиці йшов дощ чи сніг, Зіні було важко. Все-таки пенсійний вік. Боліла спина й ноги були геть важкі. Всю свою молодість вона працювала провідницею. Їздила від Львова до Дніпра та Одеси. Від Запоріжжя до Києва та Харкова. Ну й найулюбленіший маршрут до Криму, де потяг стояв майже день і можна було встигнути купатися в морі. За весь цей час бачила багато людей, була свідком стількох історій, що легко можна було написати роман. Можна було б, якби їй писалося.Колись давно зовсім юною дівчинкою Зіна мріяла, як її статті друкуватимуть на перших шпальтах газет. Та Радянський Союз разом з батьками схилив її до більш приземленої професії — залізно дорожника. Дорослішаючи у вагонах плацкарта юна дівчина перетворилася на жінку. Каштанове волосся, що було зібране у хвостики та кіски, перетекло в модну стрижку з темно червоним відливом фарби. Регулярні записи у товстих блокнотах, яких Зіна так потребувала, спочатку почали втрачати свою постійність, аж поки зовсім залишилися вдома. Десь років з двадцяти п'яти Зіна більше не писала, навіть не намагалася й не пробувала.Але зараз, коли діти підросли, а у неї їх було двоє: хлопчик Микола й дівчинка Ліза, й вона пішла на пенсію, часу стало так багато, що жінка спочатку знайшла собі підробіток, а пізніше знову дістала товстий зошит з потертою персиковою обкладинкою та ручку.Відродилося бажання писати, довгими зимовими вечорами, поки чоловік дивився телевізор Зінаїда нишком діставала свій колишній рукопис сідала з чашкою чаю на кухні й на цьому все закінчувалось. Вона просто сиділа та дивилася на чисті аркуші. Брала до рук ручку, вертіла її, але нічого не могла написати. В її голові вертілося стільки спогадів, ідей та думок, що вона просто не могла сконцентруватися. Так минуло два тижні. Жінка була в розпачі, йти вчитися писати вона не могла. Куди? Їй вже буде шістдесят. Порадитись немає з ким. Повний ступор.Якось безсонної морозної ночі Зінаїда Михайлівна взяла й просто написала у зошиті по центру чистої сторінки — Роман.Нижче — Рейки життя.Далі буде...