Повідомлення telegram каналу - @tetiana_kozelska

Її прискорений пульс, ще довго не може прийти в норму.
Сашко в цю ніч думає про неї. Ввечері він шукав її мимохідь по кімнатах, та марно. Її прізвище видається йому знайомим, він перевіряє список його групи й ось вона. Вона — його одногрупниця, а це значить, що на заняттях вони точно зустрінуться. А ще, це саме та дівчина, яка в останній момент з’явилася в списках і витіснила його з останнього бюджетного місця. Загалом, Сашко прибув до великого міста «націлений на навчання і ніякої любові». Але цей русявий хвостик та її сором’язливість. Вона не схожа на інших. У його голові відтворюється детальна картинка їхнього знайомства, а сон дає змогу трохи помріяти.
* * *
Нове жахливе помешкання потроху стає звичайним місцем. Воно вже не викликає відразу, а таргани з легкістю вбиваються капцем. Усе, наче, налагоджується в дорослому житті. Олена скучає за домом і не розуміє, що, і як буде з її хлопцем. Останнім часом їхні відносини не дуже складаються. Вона наче боїться признатися собі, що навіть трохи радіє відпочинку від обтяжливого контролю та спробам утримати дитяче кохання.
Тут, у гуртожитку, вона часто ловить на собі зацікавлені погляди протилежної статі. Часто не помічаючи того, вона сама фліртує, а часом, просто різко відповідає, чим викликає цікавість. Її бабуся завжди казала, що вона «гостра на язик».
Нарешті день першого заняття настав. Знову цікава випадковість: прізвища Оленки й Сашка стояли один за одним, тому їх посадили поруч. Першим заняттям була практика з програмування.
— Блін! що я буду робити? У мене навіть ноутбука немає! Як я можу щось зробити? Я не знаю англійської розкладки. Я не знаю ніякого програмування! Навіщо я погодилася сюди поступати? Капець! Зараз я осоромлюсь відразу перед всіма. — В її голові хаос. Вона не те щоби налякана — вона просто в ступорі. Її шкільна інформатика закінчилася на створенні презентацій та одного Hello world написаного на Паскалі. А тут треба одразу написати програму. З кожним промовленим словом викладача Олена відчуває, як тупіє просто моментально. Від хвилювання її мозок не працює. Сівши за комп’ютер, вона просто гладить руками клавіатуру, намагаючись щось зрозуміти.
Сашко помічає її знічення і паніку в очах:
— Допомога потрібна?
У відповідь вона змогла, лише покивати. Він бере її клавіатуру і швиденько, вміло набирає необхідний код.
— Все готово. — посмішка на його обличчі. — Мене, до речі, Саша звати. — Він прекрасно знає, як звати її, але очікує на нормальне знайомство.
— Мене Олена, дуже дякую тобі.
Якось так у них виходить, що далі на всіх заняттях вони сидять поруч. Вона завжди хотіла сидіти за першою партою, а тут така можливість, ще й поруч із її спасителем, який ніби теж не проти її компанії.
— Нарешті! Остання пара. Давай! Останній ривок. Бери книжки й чеши в гуртожиток. — каже дівчина собі в голові, щоби не впасти в розпач.
Бібліотеку ледве відшукала, вона знаходилась за заплутаним переходом між корпусами, у підвалі.
— Здається, це тут модно, розташовувати потрібні кімнати в підвалах. — думається дівчині. — Що за фігня? якесь підземне царство!
Досить велика черга й душне очікування. Нарешті, Олені дають її книги — стопку з десяти запилених підручників. Сумка на плечі, ще й ці книжки. Вона розгублено крокує до виходу на сходи. Її наздоганяє Сашко:
— Привіт! Тобі допомогти?
Завтра кінець