#я_читаю Мадлен Міллер — «Цирцея»Ця книжка стала для мене великим відкриттям — і авторки, і грецької міфології, описаної настільки майстерно, що знайомі історії відкрилися по-новому.Я читала «Цирцею» і розуміла, що знаю цих героїв — Геракла, Прометея, Зевса, — але ніколи ще не була настільки захоплена текстом, коли йдеться про богів.Історія розказана від імені самої Цирцеї, і вже з перших сторінок викликає співчуття до неї:«Нас називали німфами й нареченими, але не такими насправді нас бачив світ. Ми були нескінченною гостиною, розкладеною на столі, яка тішила око й завжди сама відновлювалася. І ніяк не могла втекти.»Її життя, попри божественне походження, не було ані щасливим, ані легким. Те, що вона — дочка Геліоса, радше погіршувало становище, ніж допомагало:«Життя не таке просте, як верстат. Те, що ти зітчеш, годі розпустити, смикнувши за одну нитку.»Розчарування в коханні до смертного призводить до вигнання. Самотність, десятиліття тиші й вічне життя — усе це випробування, які могли б зламати навіть богиню:«Брат смерті — так називають поети сон. Для більшості людей ті темні години — це нагадування про безрух, який чекає їх наприкінці днів.»Та Цирцея не здається. Вона вчиться жити на острові, росте разом із ним і зрештою пізнає материнство — не як ідилію, а як справжню битву:«Материнство давалося мені нелегко. Я зустріла його, як воїни зустрічають ворога, підперезані й споряджені, виставивши меча, готуючись відбити удар. Однак усіх моїх приготувань виявилося замало.»Цирцея в цьому романі — втілення сили, прихованої у тендітному жіночому тілі. Її сміливість перевершує навіть могутніх богів-чоловіків. Вона бореться за своє життя й за тих, кого любить, до останнього.А наприкінці — її мудрість і здатність прийняти світ так, як він є, стають справжнім тріумфом.Якщо вам хочеться побачити грецьку міфологію очима жінки — сильної, вразливої, живої — «Цирцея» точно вам сподобається.