Моє двотижневе страждання читання «Ми тебе любимо, Зайчику» нарешті завершене🥵
У моєму випадку потрібно було зупинитися на «Зайчику», тому що друга книга мені, на жаль, не зайшла🤷‍♀️

Короткі висновки:
✅

Мені не подобаються приквели-сиквели, в яких дублюються події з першої книги (так було і з «Світанком перед жнивами» Коллінз);

✅

Обсяг в 600 сторінок для такої історії (для мене) абсолютно не виправданий. Динаміка просідала, було багато повторів, «розтягування» сюжету, опису одних і тих самих тем/питань.
«Зайчик» в цьому плані і за динамікою, і за обсягом була ідеальною;

✅

Теми, які Авад окреслила в першій книзі тут розкриваються детальніше, глибше.
З одного боку, це сподобається тим, хто фанатіє від «Зайчика», стилю Авад, хоче довше побути в цьому світі й атмосфері.
Я не настільки велика прихильниця, тому мені місцями було нудно, нецікаво, повторювано настільки, що я засинала, читаючи книгу🙈

✅

З новенького - тут є розділи від гібрида/чернетки/творіння Зайчиків. Якщо вам подобається Франкенштайн й подібні до нього персонажі, які відкривають для себе людський світ, вам може зайти і ця книга.
Мене Аеріус (такий персонаж Авад) чомусь не зачепив емоційно, розділи про нього читалися найважче.
А розділи про Зайчиків дуже навіть заходили, особливо на початку🙂‍↕️

✅

Можливо, у мене були занадто завищені очікування до «Ми тебе любимо, Зайчику», тому що перша книга мене приємно здивувала, я поставила їй високу оцінку, у нас було класне обговорення на книжкову клубі.
Але зараз є думка, що якщо б я не прочитала приквел-сиквел, я б нічого не втратила🤷‍♀️

У нас з дівчатами ще буде обговорення цієї книги на книжковому клубі, тому, можливо, я «перевзуюся», але шанси на такий розвиток подій мінімальні🐰