Маю вам зізнатися, що я після презентації «Сьомги» і коротенького особистого спілкування з Софією Андрухович, тепер нерівно до неї дихаю😍Я ніколи особливо не захоплювалася кимось (окрім Едварда Каллена і своєї сестри в дитинстві🤣) настільки, щоб хотіти наслідувати цю людину.Але Софія така цікава, глибока, внутрішньо зріла, цілісна особистість, що я на тій зустрічі зловила себе на думці, що хочу бути схожою на неї, коли виросту😅Прочитала вчора вночі передмову до «Сьомги», яку авторка написала нещодавно і ще раз переконалася, що вона супер-хот у всіх можливих сенсах🔥В першу чергу - в літературному)))«Але з «Сьомгою» непростий випадок. Авторка її боялась. Боялась і соромилась перечитувати її, хоча написала якраз для того, щоб якось подіяти на власні страх і сором.Як і багато хто, вона прагнула забути болісне, страшне і неприємне, викреслити з досвіду все те, що викликало відразу й відторгнення.Але якась потужна сила всередині наполягала на несправедливості такого пориву. Намагатися заплющити очі й забути означає позбавити себе частини існування, відмовитися від повноти. Покинути не випробуваними можливості, не скористатися шансами»