Я читаю як російський дрон атакував прямо біля Києва на трасі авто, і всі люди загинули, а уламок дрону відлетів в автобус і пробив серце водієві..
Я там їздила сто тисяч разів до батьків.
І можливо навіть знаю цього водія..
І звісно запросто могла бути в тому автобусі...

Київ не поряд з фронтом, але щохвилини потерпає від російських дронів і ракет нарівні з прифронтовими містами.
Влада мала можливість закрити наше місто від дронів ще 2 роки тому.
Були розроблені крутезні програми, пройшли тендери, обіцялось фінансування, але ЗЕіКо не в пріоритеті закривати цивільних від вибухів.
Їм в пріоритеті набивати власні кишені баблом.
І чморити всіх патріотів, що заважають виконувати оманські домовленості.

Я бачу кадри прильоту по наших лікарнях-інститутах, хоча лікувальні заклади захищені міжнародним правом..
Та хіба ж нелюди зважають на це?
Інститут раку і інститут сердечних захворювань вже не вперше потрапили під ворожий обстріл.

Вся стрічка цими днями в фотографіях наших загиблих дітей...
Ми намагаємось докричатись до світу, але всі живуть своє життя...
Хоча якщо чесно пересічні європейці досить часто обговорюють події в Україні.
І я це чую, де б не була.

В Європі зараз погроми від тих, кому вони допомагали і рятували.
Палестинці вміють бути гучними і помітними.
Рашисти в готелі Туреччини обговорюють, що треба їхати у Францію, зараз там продають дешево вкрадені в дорогих бутіках речі.
І нелюдам то все потрібно.
І вони нервують, що так невчасно поїхали на море, а могли ж бути там і викупити все...
І перепродати в москві...

Вечір, і директор нашої групи робить для всіх дівчат коктейль в крихітних чарочках.
Його потрібно підпалити і випити залпом через довгу трубочку, поки горить алкоголь.
І всі дівчата трішки бояться пробувати.
Але виявляється смачно.

Приходить сповіщення про ракетну небезпеку і настрій пропадає.
Ти знову згадуєш, що твоє місто кошмарить ворог.
Ти й не забував про це, просто на хвильку розслабився..
І нелюди не забарились нагадати.

Дівчата обговорюють хто які заспокійливі вживає, щоб виспатись, доки знаходяться в безпеці, бо кожна має проблеми зі сном.
Це так не справедливо - бути в безпеці, мати можливість спати і не спати..
Та стрес не проходить сам по собі від того, що ти ненадовго виїхав у безпеку.
Він продовжує точити кожного.
Бо ж війна не скінчилась і нелюди досі існують.

Аніматори запрошують на дискотеку.
Я йду працювати, а деякі наші колеги кажуть, що варто подивитись на анімацію, до того ж все одно поки не закінчиться не заснеш, бо вікна виходять саме туди.
Бачу відео, як одна з дівчат танцює шалений танок.
Її рухи сповнені розпачу і грації, а сама вона каже, що то танцює її остання нервова клітина.
Бо прочитавши новини про своє місто, хочеться не танцювати, а закопувати нелюдів чим глибше...

В цьому готелі гарна косметика для ванни.
Тому я йду в душ, і лікуюсь ароматами пінки для ванни...
Треба виписувати страховки і рахувати новий рік.
Я зроблю це завтра.
Не маю сил.
Просто напишу туристам, що їх тури підтвердили і мені необхідна доплата.
А все інше зроблю завтра.
Сьогодні вже не маю сил.

Коли я сідаю в лоббі і замовляю собі каву, до мене приходить котик і притиснувшись до руки сидить незворушно, як охоронець.
Дівчата фоткають його, хочуть погладити, але він не зважає ні на кого і рятує мене.
Здається він забирає на себе весь негатив, бо після нього на серці стає трішки легше.
А можливо це я себе запевняю..
Та дійсно я наче оживаю після його мовчазної варти біля моєї руки.

Хай в України будуть лише добрі новини.
А в нелюдів навпаки.
#Дубровська 20.10.2026 Туреччина