Блискавки розрізали небо і десь там далеко гриміло. А над нами було красиве небо, яке хотілось намалювати чи хоча б сфотографувати. Я відклала телефон і боялась дивитись новини. Бо мені було так добре в цей момент. І це миттєве щастя так легко було б розрушити..
- Не думай про балістику... Хай не летять на мою Україну ракети і дрони...- У вас сумні очі - це власник ресторану приніс нам подарунок, теплий попкорн в мисочці.- Ви живете тут, чи в Україні? Я там був в Харкові і Одесі.. Колись...- Я живу в Києві. І мій Київ, і Харків, і Одесу, і всі інші міста постійно бомблять нелюди... І не кажіть, що це люди.- Мені шкода. Я розумію про що ви. Зараз їх зовсім нема в цьому просторі і ви можете розслабитись. Я замовляю каву. Роблю це на ніч, бо гроза наближається і мій тиск повільно йде вниз, а мені ще їхати в готель і робити вигляд, що я чудово себе почуваю.
- Ви живете зараз в Аланії? - питає офіціант. І я перебиваю Іру, яка готова розповідати всім і кожному не лише в якому місті ми живемо, але абсолютно всі данні про нас.- Ні, в іншому місті. Та вона вже назвала місто і я чую наступним запитанням назву самого знаменитого там готелю. І не можу наступити їй на ногу, тому прошу:- Іро, мовчи! Не потрібно всім казати звідки ми! Прошу тебе. Вона не розуміє і їй постійно хочеться бути правою і мати останнє слово. А мені так не хочеться пояснювати прості речі. Та я вимушена це робити.
Я постійно прошу своїх туристів не вказувати локації де ви. І навіть фото постити після того, як виїхали звідти. Це звісно надто пересторога. Але орків багато. І краще бути пильними. Якщо вам здається що за вами слідкують - не ведіть в свій готель. Зайдіть в інший. Попросіть портьє викликати поліцію, чи навпаки загубіться серед людей іншого готелю, і лише потім коли будете впевнені, що все ок, і "хвіст" пішов, йдіть туди де ночуєте. Не довіряйте чужим людям, що хочуть вас пригостити чимось. Особливо на вулиці і особливо якщо це оркомовні люди. Не кажіть всім підряд відомості про себе. І ніколи не кажіть що приїхала сама чи з дитиною. Придумуйте собі друзів, чоловіка, коханця, кого завгодно, щоб захистити себе. Хай всі будуть впевнені, що ви не сама і зараз от хтось за вами прийде. Якщо ви розумієте, що вас везуть не туди - не показуйте це. Скажіть, що закачало, чи хочеться в туалет. І ніколи не сідайте в ту машину, навіть якщо водій каже, що навігатор зламався і повів не туди. Якщо вам здалось що щось не так - вам не здалось!
В нас все було добре. Але мені дуже не комфортно бути поряд з людиною, яка всім все розповідає. Розповідає про твої смаки, де були, куди плануємо, де живемо і т.д. Я постійно зупиняю її, але вона не вміє спинятись. Їй потрібно видати всю інформацію, а потім вже тормозити.- Ну вони ж питають.. - каже вона. І не розуміє, що це не значить, що потрібно все розповідати. Тому більше разом з цією людиною я не поїду нікуди. 
Добре, що кожна з нас відпочиває окремо. Ми просто познайомились в готелі і досить приємно періодично проводили час разом.
Сьогодні проводжали додому родину з України, які ледь не втратили дитину у хвилях. Коли почався сильний шторм, хвилі були настільки сильні, що ніхто не рішався зайти в море. І недарма. Але ця родина прийшла побути біля моря. Бо хвилі це так красиво. Правда вони стояли спиною до моря і спілкувались, коли обернувшись побачили, що старша дівчинка вже роздяглась і помчала в воду. Діти не розуміють небезпеки. Це її перше море в житті, і до цього декілька днів вона купалась в морі і не знала, що хвилі можуть затягувати. Вибратись на берег дівчинка не могла. Мати в чому була - так і кинулась рятувати, лишивши бабусю з візочком з малечею на березі. Кликали на допомогу, але в барі бармени не працюють рятувальниками, та й коли грохочуть хвилі, то не чути голосів.
Коротше це було не довго, але страшно. Все таки мати виштовхала дівчинку на берег. І ледь дісталась берега сама. Потім в барі знімала стрес, бо перелякалась дуже. І сказала, що навіть алкоголь не діє, щоб це змінити.