Сьогодні в Аланії дощ і злива.
Гримить так, що відлуння довго гуляє в горах. Вітер міняється кожної хвилини. То заливає вікна, то лупить в стіни, то гне пальми і зриває бікіні, що сохли на балконі, та несе їх в інший готель.
Я дивлюсь на цю непогоду без суму - в мене буде привід виспатись. Але.. Мені готель сьогодні встановлює індивідуальний вайфай. Я просила про це 2 дні, а потім нафарбувала губи червоною помадою, вдягла коротку чорну сукню і все вирішилось за 7 хвилин.
7 хвилин і хлопчик сам призначив себе відповідальним, обірвав телефон компанії, що надає такі послуги та привів їх наступного ранку робити мені інтернет. Я думала, що буду спати під дощем, але бронювала туристів в наш тур по Стамбулу і Кападокії. Група майже набрана на Стамбул (але завжди можна добавити номер), бо я поставила спочатку його, потім переліт до Кападокії (місця ще є), потім ми вертаємось до Стамбулу і можна знову зробити ще одну групу по цьому шикарному місту, в якому настільки багато є чого подивитись, що ніяких днів і поїздок не вистачить.
Та ми й не збираємось там бігати по визначним місцям - ми будемо гуляти. Насолоджуватись. 
Куштувати Туреччину на смак. І наповнюватись шаленою енергетикою цього міста, де кожному раді.
Зараз мусульмани постійно кажуть, що в їх серці знайдеться місце для всіх. Але потрібно тримати вуха насторожі, бо люди є різні, як і всюди. І для кожного життя готує свої уроки, як би я не намагалась всіх захистити.
Дуже прошу, якщо у вас є якісь хвороби чи алергії про які я повинна знати перед туром - повідомте мене. Бо я намагаюсь не задавати незручних питань. А це важливо.
Як тільки скінчився дощ ми помчали на море. Воно хвилювалось і було неймовірно прекрасним. А потім сідало сонце і взагалі весь світ перетворився на казкові декорації - як завжди, коли на небі і в морі дійство завжди нової вистави.
Я знімала і знімала - фото і відео. Сваритиму потім себе і видалятиму безліч шалено прекрасних фотографій. Але кожну я робила серцем. Кожною я так пишаюсь, наче я намалювала її, а не сфотографувала.
Море вміє заспокоїти. Моя нова знайома Ірина, що 20 років живе в Німеччині зробила мені чудові фото в хвилях, і я не витримала - помчала купатись. І море було тепле і не прозоре. Бо хвилі розкуйводили його і було дивно гойдатись на цих шалено великих гойдалках.
Море вміє обіймати і колисати. Дизайнери все придумують меблі, які б повторили це вдома, але так буває лише в морі. Я не могла вирішити куди ж красивіше дивитись - на величні гори, вкриті шапкою сивих хмар чи на море, де вже сідало сонце і розцвічувало хмари і море в різні кольори. Віддала перевагу морю. Я його так люблю.
Маленький дурний песик примчав і став стрибати мені на ноги та тягти за сукню гратися. Він живе на пляжі і його всі гладять, але не вчать бути розумним. Сподіваюсь коли готель закриється він не лишиться без людей, які його годують зараз. Бо він надто не пристосований до життя.
Рашисти теж прийшли на пляж. І поляки, і німці, і естонці. Добра Іра говорила рашистам, що теж збирались плавати, щоб обходили велике каміння (там збоку є), а я шепотіла їй:- Та нехай! Не жалко!! А вона казала:- Та може вони нормальні.. Не можуть же всі бути нелюдами...
А потім ми пішли вечеряти. І я показувала їй, як прозвучала повітряна тривога і от вже страшний приліт в 25-поверхівку на Дарниці. Це було жахливо. Ось кадри з Осокорків, от багатостраждальна Соломенка, от... Але Іра сказала мені:- Ну що ти краєшся? Ти в безпеці зараз. І нічим не можеш допомогти. Навіщо ти не вимикаєш ті дурні тривоги і новини? Можна жити без них. Я взагалі декілька років не дивлюсь. Це нормально.
А я розуміла, що не можна. Не можна жити без них - бо там вдома всі свої. І ти знаєш кожну вулицю - вона важлива для тебе. Там живуть твої рідні і друзі. Там ти був щасливий, закоханий і сумний.
Там ти виріс!! Там твоє життя. Навіть якщо зараз ти тимчасово на морі.