Говорили про мрії, про хороших і поганих людей, про подорожі - як без них? Про подарунки і подяки від військових. І про енергетику яку несе зброя. Оксана розповіла трішки містичну історію, яка сталась нещодавно і я думаю нею варто поділитись, бо надто часто військові обіцяють і присилають з фронту подібні подарунки. І є навіть кафе, де на столах під склом багато стріляних гільз, а в кутках стоять уламки ракет і т.інш. Але от вам історія. Чоловік Оксаночки пан Костянтин багато допомагає нашим Воїнам. І в нього безліч подяк від різних бригад і формувань. І є й "подарунки" звідти. Оксана не дозволила нести це в хату і тому все було в офісі, на фронтальній стіні. Харківські бригади були настільки вдячні за допомогу, що викарбували на гільзах назву Костіної фірми і разом з подякою прислали йому в подарунок. А інша пізніша прислала теж з викарбуваною назвою фірми огроменний шмат ракети. Він отримав і поставив біля стіни з подяками. А за тиждень був обстріл і ворожа ракета поцілила в офісний будинок Кості. Але стіна з подяками лишилась цілою. Лише від потужної вибухової хвилі впали на підлогу лише 2 подяки. Вгадаєте які? Саме ті - з Харкова. Ми говоримо про те, що Харків інший по енергетиці - ці люди надто сильні, незламні, як то кажуть ТИТАНові, молоді духом і гарячі. А в Києві більш м'яка енергетика - ми повільніші, м'якші, часто мудріші, наче нам більше років. Хоча це нашому місту більше років ніж Харкову. Але це відчувається і на людях. І те, що в Харкові спрацьовує як оберіг - в Києві, Львові чи Чернівцях може спрацювати трішки інакше, бо енергетика міста інша. Та тепер в них новий офіс - більш зручний, бо ближче додому і в ньому можна бути з собакою!- Тому все на краще!! - це коронна фраза моєї Оксани. І я люблю її за цю віру в краще. І за постійне вміння бачити все в золотому світлі. Цим ми з нею схожі. Ввечері їхала своїм чудовим містом і на душі було спокійно. Чомусь знала, що обстрілу не буде. І його не було. Але щоночі очікуємо... Щоночі.. І щороку всілякі "знающі" лякають нас спочатку найстрашнішою зимою, а потім обов'язково найстрашнішим літом. Та завдяки ЗСУ життя триває. І ми встигаємо виконати безліч справ. І телефон переповнений щасливими фоточками і відео. Які перемежаються і страшними прильотами та війною. Балансуємо на межі життя і смерті. Плачемо надто часто. Посміхаємось, бо інші чекають на наші посмішки. Дивуємось, коли кажуть, що ми красиві, бо відчуваємо себе не старими, а древніми. Дякуємо військовим за кожну подаровану мить життя. Кожну мить, які так намагаються знищити нелюди, але ми живемо. Бо в нас є ЗСУ. Їхала з таксистом і похвалила його зачіску. Бачила в дзеркалі, як засвітились сяйвом задоволення його очі. Виявилось, що військовий. Зараз списали, але готовий після відновлення знову в стрій. Дякувала. А він казав, що то в 2022-23 люди були вдячні військовим. Зараз ненавидять форму. Я розповідала про свою бульбашку небайдужих людей, які донатять на військо і вдячні кожному до неба. Говорила, що нас багато. І що в кожній країні є неадекватні. І вони часто бувають голосні, бо адекватні тихі і стараються не порушувати чужий простір. Та не треба думати, що притрушених багато.- Хай би так, як ви кажете... - казав водій.- Прямо захотілось вам повірити.. - сказав наостанок і побажав гарного вечора і тихої ночі. Бо я завжди прошу бажати мені тихої ночі. Надто стрьомно мені тепер щовечора. Навіть коли не виє сирена, ти все одно прислухаєшся і підсвідомо готовий.. Це жахливо, чесно. Але так не буде вічно, бо всі війни закінчуються. І росія закінчиться. Стане малесенькою і нікому не загрожуючою країною, з людьми яким буде соромно все життя. І які будуть намагатись любим чином змінити громадянство, бо це ганебно бути рашистом. Ганебно і гидко. І це знатиме весь світ і не прийматиме нелюдів ніде і ніколи. Так буде! Буде так. Я знаю.#Дубровська 30.05.2026 Київ