Мені сниться, що я розмальовую білу чашку красивими квітами. Трохи схоже на Петриківський розпис, але не так. Я малюю і мені подобається це робити, а думки, як завжди линуть за небокрай про все. І перед очима, як в кіно ВІН, приходить в гості, скидає військову теплу куртку прямо на підлогу і просить напитись. А я наливаю воду в ЦЮ чашку... І вода сяє у вранішніх променях сонця, пускає сонячні зайчики мені на пальці. І вони такі гарні - довгі, тонкі, з красивим манікюром і обручкою з крапельками діамантів.... А ось вона - моя подруга, більше ніж сестра. З довжелезною косою, трохи насмішкуватим поглядом:- Дубррровська!! І тут квіточки!!! Нема в тебе норррмальної чашки без дівочих приколів? А я питаю:- Хочеш молока? В мене свіже! І сама собі думаю:- Де я взяла те молоко... Але знаю, що є. А ось мій сусід - він ніколи не впізнає мене, а його собака з такою ніжністю завжди вітається зі мною і підставляє свою світлу і теплу голову під обнімашки. Золотистий ретрівер - моя мрія з фільмів. Сусід кричить на мене, що квіти не политі під вікном, а я розмальовую посуд, а могла б.... А пес лиже руки, як завжди, коли мене бачить, наче вибачається за свого господаря. Я ставлю чашку з кавою на стіл і йду суворо сказати йому, що на мене не можна кричати. Але бачу, що замість нього стоять люди.. Наші патріоти, що ходили на мітинги проти зрадників, і підтримували військових у судах. В них на плечах прапори. В однієї жінки віночок на голові, в інших хустки і якісь буси вплетені в коси і/або на лобі.- Тань.. Перемога!!! - каже пані Любомира. Вона вдягла свою улюблену зелену сукню, яку вдягала на свій день народження. І мені так хочеться вірити, що війна закінчилась і ми перемогли.. Але я уточнюю, бо боюсь зрадіти не тій новині:- Яка перемога? Хто переміг? Думаю собі, що може відпустили нарешті всіх військових, яких тримали за гратами... А може перестали погрожувати відібрати ліцензію в Кості Глоби - адвоката, що захищає військових і стоїть кісткою в горлі влади. А може знову посадили беркутів, яких зелена влада цинічно випустила на волю... А може все ж таки СПРАВЖНЯ НАША ПЕРЕМОГА????- В тебе є вода? - питає пані Олена, голосна і яскрава. І я думаю, як гарно їй буде пити воду з моєї розквітчаної чашки. І ллю прозору воду. І думаю, що ж вони мали на увазі. І чому інші мовчать? За вікном чую кроки - наче крокує велике військо парадом.- Слава расіі!! - хтось надривно кричить. А у відповідь коротка кулеметна черга і спокійна відповідь:- Героям слава, довбень. Спи..- Яка перемога?? - знову перепитую я, аж голос пропадає від передчуття і страху.- Наша ПЕРЕМОГА! НАША!!! Нема більше срусії!! НЕМА!!! Мені віддають мою чашку і я ставлю її на поличку біля дзеркала. Але руки тремтять і вона падає і розлітається на мільйон уламків з квітами.- На щастя!! - кричить хтось і підбирає собі квітку.- На щастя! - повторюють люди і дивуються, що квіти не потрощились... Збирають і крутять в пальцях.. А там далі в темному коридорі стоїть мій дідусь. Дуже погано виглядає, і щось хоче сказати... Мені потрібно підійти до нього і забрати його звідси. Чому він сам? Що з ним? Бачу більмо на очах, висунутий язик, гримасу болю... Треба пройти через всіх цих людей. Я йду!!- Він помер. Я сама його поховала - кажу собі коли прокинулась... Дуже рано і вся кімната залита ранковим сонечком. Стіни рожеві, стеля рожева і моя постіль теж. Я виставляю руки на сонце і на стіні одразу виникають тіні. І можна робити зайчиків, ворона, вовка...- Жаль що я не вмію малювати... - думаю собі.. І п"ю ліки, щоб не боліло. І не снилось стільки всього... Хочеться хороших новин. Не з телемарафону, а справжніх. І щоб країни нелюдів не існувало. Думаєте це можливо?#Дубровська 25.03.2026 Київ