- Навіщо мені говорити? Кого цікавить, що ми пережили??!! Її очі втомлені і безжальні, в першу чергу до себе. Ми пішли пити каву, бо в цій жінці стільки болю, що мені здається, він капає на підлогу, коли вона йде, вихлюпується з неї. І я запросила побути разом, пригощаю кавою. А вона мене береже і не віддає свій біль. Страшна історія. Про окупацію і тих, кого вважала добрими сусідами, що здали їх родину ворогу і переселились в їх квартиру. Катування, біль, але найстрашніше, коли не знаєш, що з найріднішими. А нелюди знають це і знущаються щоразу даючи іншу інформацію "інфа сотка". В неї багато шрамів і повне несприйняття власного тіла - бо над ним познущались немиті і їй неприємно навіть торкатись його."Навіть мити його гидко" - каже вона і в мене щипає в носі, і я стискаю її руку, а вона, віднімає її сполохано. І потім каже:- Ви така світла - не хочу, щоб вимазались об мене... І я кажу, що вона теж світла! Що нелюди не зробили її темною чи брудною - не в їх силах. Що наше внутрішнє світло і воля не кориться їм. Вистачило ж в неї сил вирватись і приїхати в Україну!!! Я просто не знаю ще, що кажу... Яким довгим і страшним був її шлях в Україну. Як тут було важко без грошей, документів, домівки, друзів... Як чиновники добивали, замість того, щоб підтримати.. Як вбивали радість, що повернулась на нашу землю... В мене повні очі сліз, але я намагаюсь триматись. І замовляю тістечко, бо солодке повинно якось порадувати цю жінку, що стільки винесла на своїх плечах. Обіцяю їй сукню для корпоративу - нарешті знайшла роботу і колектив дуже підтримує, але відмовлялась від свята, бо і настрою нема і вдягнути нічого... Домовляюсь з подругами і купуємо їй чоботи - гарні такі, замшеві, високі, НОВІ і СВОЇ!! Вона відтаює... А я думаю, що ще потрібно сумочку і прикрасу на шию чи браслет. Вона каже:- З вами і київська мряка стає сонячною! Дякую за зустріч, мені давно не було так тепло... І витирає сльози. А потім питає, чи можна мене обійняти і довго-довго стискає мене в обіймах, а я тримаю її сильно-сильно, наче наповнюючи своїм теплом, силою, незламністю і вірою в найкраще.- Я ще вас і на море відправлю! - обіцяю. Вона давно мріє про море. А в нас є дешева автобусна Болгарія по ранньому бронюванню. І можна платити маленькими часточками щомісяця. Ми плануємо на осінь. І порахували, що їй вистачить, якщо дадуть все ж таки обіцяну 13ту зарплату. Прощаємось. Я потім йду темними вуличками свого міста, повз генератори, що гудуть рівним гулом, висвітлюючи клаптиками мій Київ, і думаю, що недарма я пішла на цей захід, відмінивши зустрічі, наче мене щось туди кликало і вело. І скільки ще таких жінок і родин... І як всім допомогти.... І що сукні варто віддати 2, а не одну. Бо це вдвічі більше радості! А мої сукні завжди всім приносили удачу. Дякую дівчаткам, що долучились до моєї ідеї про чоботи. Їй так красиво в них і одразу змінився і вигляд і постава. Дякую клієнтам, що інколи кидають мені гроші "на добрі справи" і я можу робити крихітні дива, для тих, кому вони так потрібні. Нам потрібні якісь організації для тих, хто втратив все і намагається в нас тут вижити. Якісь заходи підтримки, де ми можемо ділитись з ними своїм майном і теплом, обіймами, дружбою, часом і смаколиками. Ці люди потребують тепла, уваги, участі і нашої сили. Вони пройшли страшні випробування і інколи тримаються з останніх сил. Кожен з нас може стати їм опорою, а може й останньою краплею, що переповнить їх безнадією. Тому зараз потрібно бути гранично дбайливими і обережними в спілкуванні. Бо ми не знаємо, що пережили ці люди, з якими ми говоримо, чи яким на моменті відмовляємо в допомозі. Дякую Центру Гендерної рівності, запобігання та протидії насильству за вашу роботу в Києві. За підтримку жінок, що чекають рідних з війни, за підтримку родин ВПО і тих хто живе в окупації та війні, за намагання відновити моральний стан. За психологічну підтримку і людяність. Це дуже важлива робота, і жаль, що ви можете охопити-відновити так мало людей.