Русалії та містика посеред лісу.Коли літо перетворилось на не зовсім літо, я збирався на звичну вечірню пробіжку. Одягнувся в теплу куфайку, балетні тапочки зет-баланс і ввімкнув трекер на заморському годиннику і вперед до пагорбів.На шляху був досить дивний лісок, де губляться всі стежки (ті, які позначені на картах, закінчуються несподівано, але є ще ті, яких нема, і все це поміж непролазними ярами, де хащі із звалених гілок, колючих псевдоакацій, кропиви,  якихось ліан і комарів. А ще його перетинає лепка, під якою теж доріжка напівпротоптана-напівзаросла, як в моєму улюбленому маршруті по чорнобильській зоні. Одного разу, цього року, я натрапив тут на мужика, котрий палив багаття і таборився, я ще подумав, а раптом це рос солдат із розбитого минулого року десанту на один з аеропортів неподалік. Хоч більш схожий він був на людину, котру в місті все задовбало і вона хоче усамітнитися десь там, де нікого точно не зустрінеш.Звісно ж, із стежки я цього разу збився, і звісно ж, поліз навпростець через яр. І тут стало дуже темно і почала згущуватись саспенсова атмосфера, а може це просто мій ранковий мікродозінг був не дуже мікро. Посеред хащів було щось червоне, я добрався туди і побачив здуте літаюче сердечко-повітряну кульку.Набравши на ноги всі можливі будяки, я вибрався на дорогу, і продовжив бігти. Це так просто, коли набереш комфортний ритм. Можна дуже і дуже довго.Сюрпризи не закінчувались, і я знову знайшов невідому доріжку, це вже інший лісок, і там була захована від непроханих гостей недобудована хатка.Повертаючись вже додому, зазирнув в річечку. Ось зараз я б не здивувався, якби звідти щось виповзло. А на останній лісовій дорозі темрява майже накрила мене разом з дерева і всім, що в них живе і ховається.