​​Змагання за звання жертви живить конфлікт Сусідні народи з важким спільним минулим змагаються не за територію чи правду, а за звання головної жертви — і саме це змагання тримає ворожнечу живою. Психологи Масі Нур і Нурит Шнабель назвали явище «конкурентною віктимністю»: кожна група прагне довести, що постраждала більше за іншу. Дослідники виокремили щонайменше пʼять вимірів, за якими йде змагання, — від кількості загиблих до тяжкості приниження. Наслідок конкретний: що сильніша потреба бути «справжньою» жертвою, то менше група готова пробачати й довіряти колишньому супротивнику. Волинь тут — типовий приклад: для польської памʼяті це центральний символ страждання ХХ століття, для української поряд стоять Голодомор, репресії та операція «Вісла», і кожна сторона міряє біль власною міркою. Вихід, який знайшли в експериментах, суперечить здоровому глузду. Спроби довести, чия версія правдивіша, лише підсилюють опір. А коли групі підтверджують, що її страждання визнане й не применшене, вона стає поступливішою, а не впертішою. У дослідженні з ізраїльтянами та палестинцями ті учасники, кому казали, що їхня група «виграла» статус жертви, виявляли більшу готовність до примирення й менше песимізму щодо конфлікту, ніж контрольна група.Джерела: https://pubmed.ncbihttps://onlinelibrary.wiley.comhttps://www.istpravda.com.ua@ohliad @svitohliad @enfol