Повідомлення telegram каналу - @svitbez

Яким би чином не закінчилася кампанія 2023 року в частині нашого наступу на півдні, буде багато дискусій про те, чи вартувало чи не вартувало Силам оборони України намагатися рухатися вперед.
Мені особисто важко звинувачувати військово-політичне керівництво України в ставці на наступальні дії із метою звільнення північної Таврії. Потенційних переваг від успіху багато - ЗАЕС, регіони із великим аграрним потенціалом, скорочення лінії фронту, нависання над Кримом. Стратегічно ж наступальна операція із наголосом на Мелітополь мала попередити перетворення цієї війни в довгу затяжну війну, нівелювавши майже повністю всі територіальні здобутки Московії після 24.02.22. В уяві прихильників відповідних дій швидкий успіх в північній Таврії міг би бути тим чинником, який би дуже наочно показав елітам Московії безперспективність подальшої боротьби.
Питання лише в часові рамці.
Із планом ударити в напрямку на Мелітополь наші армійці пішли до своїх американських колег іще влітку 2022 року.
Ну бо всі розуміли, що це ключ до материкового півдня в тій конфігурації лінії фронту - не треба штурмувати Херсон в лоб якщо вдалося б швидко вийти до околиць Мелітополя.
Але той план нам не схвалили. Бо ж допомагали виходячи із логіки "Не дати Україні програти" і не більше.
Про якийсь рішучий розгром сил Московії мови не йшло від слова взагалі. Консенсус прогноз другої половини літа 2022 це про стабілізацію тієї лінії фронту на 1 тисячу км і нездатність жодної із сторін до радикальної зміни ситуацію на свою користь.
Після наших успіхів на Харківщині і Херсонщині рік тому в нас повірили на Заході. Хоча навіть тоді, в листопаді 2022, нам прийшлося відбиватися від пропозицій все заморозити по плану "мир в обмін на території". І лише в січні 2023 року наші партнери почали чухатися в плані створення вперше за війну угруповання чисто під наступальні дії - до цього ми більше грали від оборони власне на помилках Московії.
І ясно, що знову повернулися до ідеї удару в напрямку Мелітополь. Бо інші реалітичні напрямки менш перспективні із точки зору віддачі.
Але ключове на війні це час і таймінг. Критично важливий час був втрачений. А партнери ж тепер мають очікування, бо інвестували в нас шляхом передачі техніки і БК, проведення навчань.
План і напрям удару, який міг би провести до фактично тотального розгрому угруповання Московії в 2022 році в реаліях літа 2023 року виявився вже не таким простим в плані реалізації. Бо ворог розумів де ми скоріше за все будемо атакувати і добре підготувався.
Але не йти теж було б практично неможливо. Бо ж "інвестори" очікують результату. Як наслідок маємо що маємо - дуже важкий і дуже вартісний процес подолання позиційності в північній Таврії. Якоюсь мірою ми втрапили в пастку - пастку через те, що процес прийняття і реалізації рішень в наших партнерів дуже довгий. І те, що виглядає як мега план вчора, сьогодні стає більш складним завданням. А відступати вже нікуди, бо з того боку партнери із питанням "Ну що там по наступу під який ми вам дали скільки ОВТ і БК?".
І от власне ми тепер тут. Важливо те що в умовах дискусії на Заході є голоси, які визнають, що вже з наскоку Україна не зможе діяти.
Те, що виглядало як потенційно дуже привабливий варіант дій із максимальною віддачею на всіх рівнях війни в 2022 році вже не є таким в 2023 році. І це не наша провина. Тут основна відповідальність на партнерах.
Що ж далі це окреме цікаве питання, яке вимагає іншого тексту.
Тут радше про те як і чому ми опинилися саме в цій точці. Будь ласка тримайте це в голові коли будете оцінювати кампанію 2023 року в частині наших наступальних дій.