Стоянка первісних людей, давньоруська фортеця, замок, що побував під владою польських магнатів, козаків, османів та московитів, місце поховання засновника хасидизму - далебі, Меджибожу є чим зацікавити дослідників давнини. Тішусь, що випала нагода долучитись до вивчення решток тварин (декілька тисяч кісток!) знайдених у товщах ХІІ-ХІХ століть Меджибізького замку.Період охоплює завершення Середньовічного кліматичного оптимуму та часи Малого льодовикового періоду. Завдяки цьому є можливість дещо дізнатись про вплив похолодання на навколишню фауну. Рештки мисливських звірів були мало інформативні. Як у теплі так і холодні періоди мешканці замку мали змогу полювати на лося, оленя, сарну, кабана, зайця. А ось птахи та риби дещо показали. Вочевидь у ХІІ столітті довколишні водойми були порослі рослинностю (можливо і не вщент зарослі, та все ж густі). На це вказують знахідки кісток щук, лина, качок-чернетей та шапарки - гризуна, що селиться вздовж зарослих берегів. Поміж інших птахів виявлено рештки тетерука, голуба-припутня, шпака, отже довкола росли дерева. У подальшому, в часи Малого льодовикового періоду, ландшафт змінюється. Водойми мають чималі вільні плеса, на що вказують численні знахідки судака, свища (качка така), а ось лин відсутній. Дерев стає значно менше, поміж деревних птахів виявлено лише тетерука. Натомість є перепілки, та, що особливо цікаво, хохітва - невеликий родич дрохви. Сьогодні ці степові птахи в Україні трапляються хіба що в Приазов’ї та Криму. У Меджибожі, тобто на півночі Хмельницької області, знайдено 9 кісток щонайменше від двох хохітв. До речі, в повісті “Вій”, згадано мрії Хоми Брута полювати на хохітв десь так в 50 кілометрах південніше Києва, що далеченько від сучасного ареалу. Декілька століть тому лісів було значно менше, що помітно навіть по фотографіях кінця ХІХ століття - київські кручі без дерев. Відкриті ландшафти до вподоби хохітві, тож у минулому траплялись у краях де нині їх і зазором не видно. Знахідки дичини цікаві, та все ж мешканці фортеці їли більше м’ясо домашніх тварин. Що в Середньовіччя, що пізніше, це була переважно яловичина, свинина та курятина. Рідше споживали м’ясо овець, кіз, гусей. Сенсації не сталось, але вдалось з’ясувати, що більш інтенсивно заготовляли м’ясо у травні-червні та вересні-лютому. Завдяки великій вибірці пташиних кісток виявлено деякі подробиці приготування птиці на порубіжжі XVIII-ХІХ століть. Курятину в замок закуповували, що очікувано. Цікаво, що виробник курей не переймався якістю кормів, на багатьох кістках ознаки хвороб, обумовлених неякісним живленням. Отож, вигодовувати перед продажем курку аби чим, то не на сучасних птахофабриках вигадали.Ймовірно багатьох курей запікали. Молодих курчат частенько відбивали кухарським молотком (на кшталт курчат табака або щось подібне). Найбільш цікаво, що основна кістка яка збереглась від курей це вилочка. Українцям вона мало відома - кістка та й кістка. Але в культурі Західної Європи це значимий елемент. Введіть у гугл-пошук “wishbone” (вилочка) і переконайтесь. Особливо якщо додасте “wishbone jewelry price” “wishbone postcard”. У Сполученому Королівстві та США геть не дивно повісити на шию золоту прикрасу у формі курячої кістки або надіслати рідним різдвяну листівку з курячою кісткою. Згідно із записами Гартлеба (1455) - лікаря герцога баварського, в Центральній Європі вилочки використовували для ритуалів. Вилочка доволі дрібна і археологам трапляється значно рідше ніж дебеліші кістки, такі як плечова, стегнова та інші. У Меджибожі якась аномалія - переважають саме вилочки. Можливо це вплив західноєвропейської культури через поляків.Результати нашого дослідження нещодавно було опубліковано в Journal of Archaeological Science Reports. Сподіваюсь це був проміжний етап, в історії Меджибожа ще чимало незвіданого.