Я сьогодні проводила практикум. Раділа, що в ньому взяли участь понад 700 людей. А після вийшла в сад відпочити. Сиділа на гойдалці й раптом відчула, що на мене хтось дивиться. Перевела погляд- а це наша кішка сиділа у вікна й уважно за мною спостерігала.Я задумалася про нашу дивовижну здатність відчувати погляд інших. Для мене це схоже на дотик або на відчуття чиєїсь присутності поруч.Уявіть: мозок справді має спеціалізовані ділянки, які дуже швидко обробляють напрямок погляду іншої істоти. У скроневій корі мозку знайдено нейрони, які по-особливому реагують на прямий погляд.Це частина давнього захисного механізму, який є у багатьох ссавців. Відчути погляд хижака чи ворога означало вижити. Тому мозок навчився надавати цьому сигналу надзвичайно високий пріоритет. Взагалі мозок завжди «бачить» більше, ніж ми усвідомлюємо. Він безперервно аналізує величезну кількість сигналів, яких ми не помічаємо. Між тим, що потрапляє на сітківку ока, і тим, що стає свідомим висновком, існує величезний проміжок.У людей із підвищеною сенсорною чутливістю або високою уважністю ці сигнали можуть оброблятися й інтегруватися дуже швидко й давати дуже сильне відчуття: «у моєму полі з’явився хтось».Погляд - це форма присутності іншого. А присутність іншого може давати нам відчуття безпеки або загрози.Скронева кора аналізує напрямок очей і голови, мигдалина оцінює емоційну важливість та безпеку, а тім'яні й лобові ділянки допомагають уже зрозуміти наміри іншого….і ми відчуваємо «дотик». Я про все це думала і дивилась на небо. І подумала, що процес погляду завжди двосторонній. Ми дивимося на світ, але й світ дивиться на нас. Чи відчуває небо зараз мій погляд? І можливо, небо теж дивиться на мене. Доброї безпечної ночі. З добрими поглядами. ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз