Сьогодні у мене було продовження теми погляду в очі.Я пояснювала вчительці, чому діти, у яких немає РАС, теж можуть відводити погляд. Я й сама іноді уникаю погляду в очі. Для мене це ознака втоми.Коли ми дивимось на обличчя людини, наша сенсорна система отримує величезну кількість стимулів. Обличчя - один із найінформаційніших об’єктів для мозку.а погляд в очі взагалі один із найінтенсивніших сигналів для нервової системи.Прямий погляд ще у прадавні часи сигналізував: «я бачу тебе, я з тобою» або, навпаки, «я проти тебе, зараз я нападу».Амігдала, що реагує на прямий погляд, може запускати реакцію стресу навіть тоді, коли ситуація безпечна- просто через надмірну чутливість або інтенсивність «присутності» іншої людини поруч.Коли ми зустрічаємося очима, активується дзеркальна система мозку. Вона працює при будь-якому контакті, але саме очний контакт підсилює її реакцію. Мозок «зчитує» й частково переживає емоції іншої людини.Це водночас стимулює емпатію, але може викликати й емоційне перенавантаження, якщо ми виснажені.Тому під час втоми, стресу або підвищеної чутливості погляд в очі може бути буквально нестерпним, ніби в нас «вливається» чужий емоційний стан. І ми більше не можемо «всього цього» витримати. Я іноді помічаю, що коли втомлена й намагаюсь зосередитись, відводжу погляд, дивлюсь трохи повз людину.Так мозок намагається не відволікатись і захищається від перенавантаження .відновлення нам. І близькості. ❤️ Доброї безпечної ночі#роздуми@stijkist Світлана Ройз