Колись я із собою домовлялась, що бувають дні «інтровертні», бувають «екстравертні». У нервової системи є свої обмеження, свій ліміт на спілкування, активності. І фази мають змінятись, як вдих і видих.Я іноді думаю, що мій головний біль намагається фокус моєї уваги повністю повернути всередину. Коли я порушую баланс і сама не встигаю усвідомити, що це вже потрібно зробити... Інтровертна фаза не пов’язана лише з болем. Зазвичай, коли я даю собі можливість вдиху - побути на самоті, в паузі – видих в ідеях, діях, контактах стає потужнішим....Сьогодні знайома казала, що не винОсить себе, коли не може бути дієвою. І я запропонувала їй метафору: нам іноді потрібно «вИносити себе», як мама виношує дитину. Не заглядаючи всередину «утроби», не смикаючи її, не критикуючи, дати їй набратись сили. Бути дбайливою. І годувати через пуповину - увагу тим, що насправді в цей момент потрібно.Можливо, це і називається навичкою - бути із собою.Доброї нам і безпечної ночі. ❤️#роздуми@stijkist Світлана Ройз