Повідомлення telegram каналу - @spovid

Наболіло. Відпочивати я зазвичай їжджу сама. За кордон. У географії Європа-Африка-Каріби.
Дітей я не люблю і намагаюся вибирати готелі Adult або зони готелів без дітей, але це не завжди можливо.
І мене б..ть дістало, що коли батьки з дітьми приїжджають на відпочинок, вони самі на кшталт у відпустці, а за їхніми дітьми повинні стежити всі поспіль.
Туреччина. Валяюся біля моря на пірсі, іноді спускаючись драбинкою у воду, щоб охолодитись. У чергову спробу спуску переді мною з'являється нічийний хлопчик. Він підсковзнувся на сходах, що заросли водоростями, вдарися о метал і знепритомнів. Я встигаю виставити ногу, зачепити його та перехопити рукою. Витягти не можу, відпущу – потоне. Ору всіма мовами. Підбігають, помагають. Пацана приводять до тями і персонал, що приспів, забирає його в готель і, ймовірно, до лікарні (у нього була розбита голова).
Кіпр. Чилю на лежаку з холодним вином, дивлюся, як десятилітні пацани, які явно займаються плаванням, займаються всяким "дивись, як я можу". Але на них дивиться маленька дівчинка. Якоїсь миті вона відкидає своє надувне коло і стрибає в басейн, падаючи на воду животом. Підриваюся, розливаючи вино; сигаю в басейн, пацани допомагають мені її витягнути. Вилажу слідом. Що робити з чужою дитиною, я не розумію. Здаю персоналу, говорячи, що вона вдарилася животом об воду. Дівчинку відводять.
Чого ж не вистачає у цих моїх історіях? Батьків поряд, блять. Батьків поряд не було, як класу. Дітей я завжди здавала рятувальникам, медикам чи адміністрації.
Поділитись історією