Додивився таки перший сезон "Ліхтарів" від HBO і прям кайфанув — це як раз той випадок, коли мені прям подобається чекати кожну серію по тижню.

Головна удача серіалу — це безумовно кастинг. Кайл Чендлер в ролі Гела Джордана та Аарон П'єр в ролі Джона Стюарта вписались як влиті, а головне між ними вийшла дуже хороша хімія.

Насправді і другий план в серіалі теж класний, та ж Келлі Макдорманд в ролі шерифки Керрі чудово зіграла, як і Ульріх Томсен в ролі Сінестро. Ну і Нейтан Філліон в ролі Ґая Ґарднера теж тащить — в серіалі мені він навіть більше сподобався ніж в минулорічному "Супермені".

Загалом же я не помилився, коли ще після першого епізоду написав, що серіал сильно натхненний "Справжнім Детективом", бо центральною історією стає навіть не детективна інтрига, а складна дружба між двома доволі різними чоловіками.

Можливо в серіалі замало екшону і фанати коміксів скажуть, що не канон, але історія та тематика шоу витягують його на набагато цікавіший рівень, адже "Ліхтарі" окрім дружби, ще й піднімають теми свободи волі та призначення. Взагалі одне з центральних питань серіалу — чи можна поперти проти власної природи, і проявляється воно і в долі Джона, і в долі Гела, і в долі ще одного героя, якого не буду спойлерити, якщо ви ще не подивились.

Ну і ще однією важливою темою "Ліхтарів" є тема страху, що переплітається з рештою попередніх. "Don't be afraid to be afraid" — каже Гел Джордан Джону Стюарту. Здавалось, простенька фраза, але вона близька дуже багатьом людям, що фанатам коміксів, що ні. І ось це дослідження страху в серіалі насправді багатошарове, бо тут страхи є найрізніші: від страху втрати близьких до страху долі, від страху самого себе до страху того, що тебе замінять.

Мабуть тому "Ліхтарі" отримали дуже широку аудиторію, бо хоч це серіал про "космічних шерифів", але говорить він в першу чергу про дуже людські і зрозумілі речі. Тому я, звісно, дуже чекаю на другий сезон.