Глянув "Нову Хвилю" Лінклейтера, і скажу, що кіно мабуть він переборщив із синефілією і задротством на тему нової французької хвилі. Технічно це непогане кіно, що розповідає історію створення "На останньому подиху" Жана Люка Годара, і на стилістичному рівні "Хвиля" навіть має чимось нагадувати дебютний фільм французького режисера. Втім Лінклейтер настільки захоплюється переказом різноманітних хохм, історій, баєк зі зйомок, що наче забуває розповісти якусь історію, чи бодай розкрити своїх героїв. Натомість, він вирішує, що треба обов'язково показати хоча б на 5 секунд всіх, хто бодай якось був задіяний у новій французькій хвилі, чи влинув на неї: від фігур типу Росселіні та Трюффо, до курця-статиста і прибиральниці в редакції "Кайє дю сінема". Останні два приклади, я, звісно, вигадав, але саме так це відчувається під час перегляду. І в мене якось язик не повернеться назвати цей фільм Лінклейтера поганим, але трохи від нього несе душком "як же все раніше було добре, не те що зараз". І найдивніше в цьому те, що ранні фільми Лінклейтера, як от "Dazed and confused", по духу і тону набагато ближчі до фільмів французької хвилі, ніж фільм, який цю хвилю показує. Можливо справа в тому, що сам Лінклейтер вже не молодий, і молодецький запал, який в нього був у дев'яностих неможливо повторити. Як неможливо повторити запал нової французької хвилі. Втім якщо стрічка надихне нових глядачів ознайомитись із творчістю затятих французьких кінореволюціонерів, це вже непогано. В мене, правда, відчуття, що зроблена вона для тих, хто як і сам Лінклейтер, знає все про нову французьку хвилю, і такій публіці навіть не знаю навіщо дивитись це кіно, хіба для того, щоб відчути себе Ріком Далтоном з мему де він показує пальцем в телевізор.