Подивився сьогодні вдруге "Реал" Олега Сенцова на прем'єрному показі в Будинку Кіно і зовсім по-іншому подивився на це кіно.Проте зараз хочеться написати саме про показ, що буває зрідка. На показі було дуже багато військових, був Віктор Ющенко, були різні медійні персони, був і сам Сенцов. Але найголовніше, що режисер запросив тих людей, які показані в фільмі, яких в фільмі можна почути, і ті, хто взагалі опинився за кадром. Після сеансу Олег запросив їх усіх на сцену, а зал стоячи довго їм аплодував (не засікав скільки, але довго). А після них Сенцов запросив на сцену родини загиблих, які воювали разом з Олегом. Фільм і без того вибиває землю з під ніг в фіналі, коли з'являються титри, однак такий жест від режисера та команди фільму особисто для мене став дуже важливим і символічним, і безумовно розчулив. Хотілося б, щоб кожен фільм про нашу війну мав таку увагу до українських військових, до ветеранів, і тих хто поклав своє життя за Україну. А про фільм одразу ж скажу одну просту річ — ідіть його дивитись на великому екрані, бо мій перший перегляд був на маленькому, і це зовсім різний досвід. Це кіно яке варто прожити в темному залі півтори години разом із Олегом Сенцовим з якісним звуком і без перерв. Залишу це текст без фото, бо я просто завтичив щось сфотографувати.