Думаю, для свідомої частини суспільства не буде секретом, що прицільні удари по Почайній, книжковим складам і загалом видавничій справі робляться не стільки в рамках ліквідації даної галузі економіки, скільки задля вивільнення інформаційно-культурного простору, що формує світогляд нації та її інтелектуальний потенціал. Якщо знищуються засоби популяризації національної літератури, значить метою є зупинка розвитку поетичної, прозаїчної та філософської думки. В цьому наші предки неодноразово переконувалися, варто лиш почитати Нечуй-Левицького чи Міхновського. Але оскільки прогресивна людина, як духовна істота, не може повноцінно існувати без змістовності та сенсів, утворений вакуум обов'язково буде заповнений. Питання "чим саме?" має очевидну відповідь, коли на окуповані українські землі приходить "нова адміністрація" та за гроші державного бюджету жваво розбудовує власні "культурні" інституції з чіткими політико-ідеологічними завданнями.І там вже немає жодного плюралізму, свободи слова, публічної критики та активізму. Якщо сформовану особистість з цінностями, поглядами і досвідом ще доведеться зламати або знищити, то "кволі" покоління наших дітей та підлітків, що в руках ніколи не тримали якісної української книги, частково вже опинилися під впливом ворожої пропаганди. І я зараз кажу не тільки про захоплені території, на яких лишилися сотні тисяч молодих людей, що отримають російське громадянство. Йдеться і про тих, кого батьки досі продовжують виховувати в радянській меншовартісній парадигмі, де знецінене значення впливу рідної мови, історії та художніх ідей у формуванні цілісності ідентичності. Провідником до важливих знань є людина, а носієм виступає саме книга. Це дуже добре усвідомлюють росіяни, які щиро вірять, що зможуть здолати спротив українського народу, поступово готуючись завалити наші згарища безкоштовними підручниками "Истории России" та творчою спадщиною власних літературних героїв, яким обов'язково повернуть помпезні пам'ятники на центральних площах та вулицях тих міст, до яких зможуть дотягнутися.