Коли справедливо, що пишний розцвіт індівідуальности можливий тільки в державі, для якої плеканнє індівідуальности єсть метою, — тодї стане зовсїм зрозумілим, що державна самостійність єсть головна умова істновання нациї, а державна незалежність єсть національним ідеалом в сфері межинаціональних відносин. Українська інтелїгенция стає до боротьби за свій нарід, до боротьби крівавої і безпощадної. Вона вірить у сили свої і національні, і вона виповнить свій обовязок. Вона виписує на своєму прапорі сї слова: „Одна, єдина, нероздїльна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ.“ Вона віддає себе на служеннє сьому великому ідеалови і доки хоч на однім клаптї української терріториї панувати ме чужинець, доти українська інтелїгенция не покладе оружія, доти усї поколїння Українцїв йти муть на війну. Війна провадити меть ся усїма засобами, і боротьба культурна уважаєть ся также відповідною, як і боротьба фізічною силою. Потреба боротьби випливає з факту нашого національного істновання. Нехай наша істория сумна й невідрадна, нехай ми некультурні, нехай наші маси темні подуренї, ми все-ж істнуємо і хочемо далї істнувати. І не тільки істнувати як живі істоти, ми хочемо жити як люди, як громадяне, як члени вільної нациї. Нас богато — цїлих 30 міллїонів. Нам належить ся будуччина, бо зовсїм не можливо, щоб 1/30 частина усїєї людности, цїла велика нация могла зникнути, могла бути задушеною, коли вона спроможна воювати з цїлим сьвітом! Ми істнуєм, ми відчуваєм своє істнуваннє і своє індівідуальне національне „я“. Наша нация у своему історічному часто була не солїдарною поміж окремими своїми частинами, але нинї увесь цьвіт української нациї по всїх частинах України живе однїєю думкою, однїєю мрією, однїєю надїєю; „Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ“. Микола Міхновський. "Україна самостійна", 1900 рік.