Інформація та статистика Telegram-канала Канапа - @sofadream

Канапа

Житловий будинок 1904 на Велика житомирська, 12
Будинок має чотири поверхи з напівпідвалами.Так як будинок цегляний, то для нього характерні різноманітні за формою віконні лиштви, підвіконні тяги та інші елементи. У 1941 - 43 роках тут на першому поверсі проживав Кричевський Василь - живописець, архітектор, художник театру і кіно.
У 1912—1913 керував майстернями килимів Ханенків у селі Геленівці Васильківського повіту Київської губернії.На замовлення відомого мецената-мільйонера Богдана Ханенка Василь Кричевський виконав картони (ескізи) килимів на теми українського народного мистецтва. Оленівська майстерня виткала ті килими для подружжя Ханенків.
Під час війни покинув Київ і виїхав спочатку до Львова, де був ректором Вищої образотворчої студії. Пізніше переїхав до Німеччини, 1949 року — на постійне місце проживання до Каракасу (Венесуела), де й помер 15 листопада 1952 року.Через деякий час відбулося перепоховання Митця на українському цвинтарі св. Андрія в м. Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі, США.

81

24-11-05 11:53

Web версія

Пряме посилання

Канапа

Бульбівська мазепинка
Наш Петрик, дякувати Богові, вже виріс з чергової мазепинки. Стали вибирати нову, і дуже йому захотілося таку як на світлині за червень 1941 року, в одного козака УПА «Поліська Січ» (на світлині верхнє історичне фото). Мазепинка дійсно цікава тому, що явно відрізняється навіть від мазепинок його колег на фото.
Звернувся я до професійних реконструкторів, щоб глянули чи можна таку ж змайструвати. На жаль, дехто просто відмовився бо не хочуть морочитися з тим, а ще дехто почав мене завіряти, що то «не мазепинка», і взагалі «то фігня».
Так от, це дійсно не є ортодоксальними мазепинками, які шили на Галичині. Адже пошита вона на Поліссі, яке в часи окупації цієї території Другою Річчю Посполитою (1921-1939рр), знаходилось в повній ізоляції, навіть від окупованої цим же державним утворенням Галичини. Тобто, між окупованими поляками Західноукраїнськими землями, проходив внутрішній кордон, через який не можна було провозити з Галичини на Волинь і Полісся, навіть газети і літературу які легально друкувались у Львові і вільно розповсюджувались на Галичині.
Тому коли Тарас Бульба-Боровець, чи його колеги по «УНВ», їхали до Львова і везли звідти літературу (наприклад «Холодний Яр» Горліс-Горського чи «Проти червоних окупантів» Гальчевського) – то це могло польськими окупантами на Поліссі прирівнятись до «антидержавної» діяльності. З рештою така просвітницька діяльність Боровця призвела до того, що польські фашисти Пілсудського, кинули Боровця в концтабір Береза Картузька (це до речі був перший концтабір на цих землях, який перевершив своєю антилюдяністю навіть багато пізніше збудованих нацистських концтаборів.).
Звісно, коли в 1939 році польських окупантів на українському Поліссі змінили московсько-більшовицькі окупанти які захопили ці землі в союзі з Гітлером – то репресії проти українського свідомого люду лише збільшились. Московські окупанти не стали тут будувати нових концтаборів, а просто, вивозили політично активних українців-поліщуків на Соловки. А тим кому не пощастило – страчували прямо в підвалах місцевих райвідділів НКВС. При цьому чи не найбільше дісталось членам Комуністичної партії Західної України (КПЗУ). Адже члени КПЗУ хоч і розділяли соціально-економічний устрій такий як і московські більшовики – проте по суті залишалися національно-свідомими українцями, та ще й загартованими в тих же польських Березах Картузьких, відстоюючи соціально-національну справедливість. Тому КПЗУшників московські «визволителі» нищили по-тихому, але нещадно.
Історичні світлини на фотоколажі, датуються кінцем червня 1941 року, і зроблені вони в містечку Березне Рівненщини на Поліссі. Хлопці в радянських одностроях і пілотках – це нещодавні рекрути «рабочє-крєстьянской» армії більшовиків, які масово тікали зі сталінського війська, повертались до рідних місць і записувались в українські повстанчі групи. А ті, що в мазепинках – це взагалі унікальні особистості. Уявіть, Полісся яке двадцять років перебувало під жорстким тоталітарно-жандармським контролем різних окупантів, в перші дні «безвладдя», не лише масово почало формувати збройні національні загони, але й вийшло на демонстрації у головних уборах близьких по формі до мазепинки! Так, до класичної мазепинки там далеко. Не має ні чітких стандартів, ні «восьмиклинки» з верху. Більше того, їх шили з темно-синіх галіфе НКВСників, і вставляли жовтий кант, щоб надати «жовто-синього» національного забарвлення. За іншою версією - вони були чорними або темно-зеленими, з червоними кантами.
І скажіть, що це «фігня», і воно не є тим унікальним явищем, яке має бути досліджено, розкрито і збережено?!
Тому ми з Петрусем взяли, і змайстрували мазепинку «Поліської Січі». Поки що з картону, покрасили темно-синьою гуашшю і обклеїли кольоровим папером жовті канти та тризуб. Маємо надію заагітувати когось з майстрів, щоб по цьому макету пошили Петрусю на весну подібну, дійсно унікальну, мазепинку.
З допису Миколи Ляховича на фейсбуці за 6 грудня 2015 року (зі скороченнями).

214

24-11-03 10:54

Web версія

Пряме посилання

Канапа

Совєтські чиновники вилучають зерно у селян. Новокрасне, Україна, 1932 рік.

506

24-10-31 06:33

Web версія

Канапа

Васильків Київської області,
Собор Антонія і Федодосія, збудований в 18-му столітті.

420

24-10-29 16:38

Web версія

Канапа

Архистратиг Михаїл на козацькому стязі часів гетьманування Івана Мазепи. Кінець XVII — початок XVIII століть. Шовк; шиття, гаптування, олія. Armymuseum, Стокгольм.

431

24-10-29 08:44

Web версія

Пряме посилання

Канапа

Центральний державний архів вищих органів влади та управління України опублікував відтворені з оригінальних негативів світлини Миколи Юнаківа. Імовірно, негативи, що відклалися в особовому фонді Івана Огієнка, були створені в 1919 році.
Микола Леонтійович Юнаків народився 6 грудня 1871 року в Чугуєві на Харківщині. З 1 червня 1918-го перебував на службі в українській армії. У 1919 році очолював штаб Головного Отамана військ УНР. Наприкінці того ж року був одиним із небагатьох, хто залишався поряд із Симоном Петлюрою. У 1920 році призначений військовим радником Української дипломатичної місії у Варшаві. Брав участь у переговорах із Ю. Пілсудським, підготовці Варшавського договору 1920 року. Очолював Військове міністерство УНР, Вищу військову раду УНР при Головному Отаманові. Був головою Військово-історичного товариства, опублікував низку військово-історичних праць.

454

24-10-28 09:03

Web версія

Пряме посилання

Канапа

🇦🇽🇩🇰🇫🇴🇮🇸🇫🇮🇳🇴🇸🇪Карта Північної Європи з прапорами, які містять скандинавський хрест.

629

24-10-25 06:54

Web версія

Пряме посилання

Канапа

Про назву УПА
В абсолютній більшості документів УПА її назва пишеться як “Українська ПовстанЧа Армія”. Саме цей варіант використовують деякі сучасні дослідники і по-своєму вони праві. Проте за вимогами правопису правильно писати “Українська ПовстанСЬКа Армія” і саме з таким написанням УПА увійшла і в історію, і в народну пам’ять.
Правильний варіант утвердився в еміграції, зокрема, завдяки першим працям про УПА авторства Миколи Лебедя (1946) та Петра Мірчука (1953).
Очевидно, що на популяризацію правильного написання вплинули громадсько-політичні діячі, письменники, науковці та редактори з Наддніпрянщини, а також – вказівки керівництва ОУН Західних окраїн українських земель (ЗОУЗ, т.зв. Закерзоння – українські землі, які з 1944 увійшли до складу Польщі). Зокрема в березні 1947 підпільник за псевдонімом “Правд” (ймовірно, це крайовий провідник Ярослав Старух) писав до “Василя”, працівника нелегального видавництва “Перемога”: “В тексті треба було писати «Повстанська», а не «Повстанча»”.
Відповідно, в останніх статтях і брошурах Ярослава Старуха, виданих підпіллям в 1946–1947 (“До братнього чеського і словацького народів”, “Новітні варвари”, “Вибори в СССР”) всюди вживається виключно варіант “Повстанська”.
Значна частина повстанців із Закерзоння, які діяли під керівництвом Я.Старуха, у 1947–1948 перейшли рейдом у Західну Європу, куди принесли і традицію вживання назви “Українська Повстанська Армія”.
Зараз також відомо, що в перші місяці 1943 ОУН самостійників-державників (так тоді називалася організація, яка увійшла в історію під назвою “бандерівців”) планувала назвати формовані нею збройні відділи (загони) Українською Визвольною Армією (УВА).
В квітні 1943 на нараді крайового проводу ОУН Північно-західних українських земель (ПЗУЗ, охоплювали Волинь і Полісся) і крайового військового штабу для військових відділів прийнято назву “Українська Повстанча Армія”, перебравши тодішню назву іншої формації, якою командував Тарас Боровець-“Бульба”.
Командиром УПА став крайовий військовий референт Василь Івахів-“Сом”, після загибелі якого 13 травня 1943 командування перебрав Дмитро Клячківський-“Клим Савур”. Від назви УВА відмовилися, оскільки від березня того ж року українські підрозділи в складі німецької армії почали використовувати назву “Українське визвольне військо” (УВВ).
Перша відозва до українців під назвою УПА датована 20 травня 1943. Впродовж літа партизанські загони Бульби-Боровця (а це всього кілька сотень) були роззброєні, а їх вояки включені до УПА
Загалом термін “повстанська армія” відповідав характеру військової формації. Концепція збройного повстання була базовою в ОУН від її створення в 1929, а підготовка до нього була важливою складовою діяльності організації та вишколу її членства.
Керівництво ОУН планувало використати назву УПА під час протипольського повстання на початку Другої світової війни. Повстання й справді розпочалося у вересні 1939, проте після вступу в війну СССР було згорнуте. Можна лише згадати, що найбільших масштабів воно досягло на Бережанщині під командуванням окружного провідника ОУН Григорія Ґоляша, який тоді користувався псевдонімом “Тарас Бульба”.
Назву цю керівництво ОУН взяло, очевидно, із традиції визвольних змагань 1917–1921, коли кілька формацій носили назву “повстанська армія” (напр., під командуванням ген. Юрка Тютюнника в Другому зимовому поході Армії УНР в жовтні–листопаді 1921).

688

24-10-22 04:15

Web версія

Пряме посилання

Канапа

Для порівняння берлінське видання 1929 року з обкладинкою Джона Гартфілда (Гельмута Герцфільда) — відомого дадаїста, антифашиста та піонера фотомонтажу. До речі, у 1931 році він жив в СРСР, потім повернувся до Німеччини, звідки згодом втік від есесів (буквально вистрибнув із балкону) в Чехословаччину, а після аншлюсу до Британії.