був колись один могутній король, розповідають «знамениті оповідки з діянь римських», який після шлюбу домовився з дружиною, що як одне з них помре, то й інше від любові вкоротить собі віку.і раз поїхав цей король у далеку землю й вирішив по приколу перевірити, чи королева дотримає обіцянки, тож послав до неї гінця зі звісткою про свою смерть (сам він, вочевидь, не збирався тримати слова, інакше я погано уявляю, який у нього далі був план). королева виявилася вірна обітниці й кинулася з кручі, проте «не загинула, а вже невдовзі оклигала. хотіла вона і вдруге кинутися з кручі й убитися, але її батько, почувши про це», спитав: «ти шо, дурна?» (ну, чи якось так). потім у них була філософська дискусія, і батькові таки вдалося переконати дочку, що вона збирається зробити очевидну фігню.далі ми дізнаємося, що король-жартівник — це диявол, королева — це душа, а її батько — бог, і мораль цієї історії в тому, що не варто скакати за сатаною в пекло. утім, нам із кручиком цікавіше було б почути, як після повернення додому його королівській величності цілком заслужено відірвали голову за тупий дотеп.#вечірнінотатки