якби екклезіяст був єдиною проблемою цієї книжки, я би посміялася, додала його собі в еталони ганебної редактури й пішла робити щось корисніше, ніж писання довгого відгуку на книжку, що вийшла накладом 512 примірників. але це просто один із прикладів того, як у цьому перекладі все недобре, і мені дуже важливо, щоб ви не починали знайомитися з чудовим, дотепним і закоханим у книжки річардом де бері саме з нього.тут погано зі словами. хліб без закваски — таке важливе для біблії формулювання — стає «бездріжджовим». в англії 1345 року зненацька живуть «англікани». оріген «позбувається крайньої плоті» (це ми, вочевидь, тепер так оскоплення називаємо). богопосвячені особи (тобто люди із саном) стають «побожними» в тому розділі, де йдеться якраз про те, що вони, попри сан, поводяться зовсім не побожно.тут погано з поєднанням слів у фрази. те, що мало би звучати як «бо не може та сама людина любити книжки і гроші», перетворюється на «бо не є одним і тим самим для людини випробовувати золоті монети і писання»; із «о побожна дбайливосте, в якій нічим дорікнути ні марті, ні марії» (тобто йдеться про те, що ця дбайливість щодо книжок охоплює і споглядання марії, і господарність марти) стає «о побожна дбайливосте, якою не можна дорікнути ані марті, ані марії»; «і тільки нашим англійським тонкощам, які про людське око критикують, вони присвячують свої потаємні нічні чування» (це такий наїзд англійця на якість французьких університетів) перетворюється на «хіба лишень англіканська витонченість, яку відверто критикують, є предметом вивчення на їхніх злодійських чуваннях». тут, як ви могли здогадатися, загалом погано із синтаксисом — навіть там, де перекладач ніби добре зрозумів текст, він не дуже дбає про те, чи все буде ясно читачам (іронічно, що сам річард пише: «неможливо вловити зміст речення, коли не розуміємо хоч якоїсь його частини»), але цього не покажеш окремими фразами, то закину фотографії сторінок у коментарі.а що найсмішніше, тут погано з примітками. перекладач — спеціаліст із античності, і воно й видно. пояснюючи, що таке «інфула понтифіка», він пише: «інфула — священна головна пов’язка, символ недоторканности», — що було слушно за якісь півтори тисячі років до річарда, а от у xiv столітті вже не дуже, бо католицька інфула — це елемент єпископського облачення, себто клірики, яких тут критикує річард, передчасно пнуться у високий церковний сан. про «гру в жеребки» перекладач пояснює, що це «популярна в античності гра, див. светоній…» — дуже гарно, що ви переклали светонія, а що нам це каже про середньовіччя? фразу «оскільки книги становлять поєднання протилежностей» він тлумачить, що «поєднання протилежностей — ключова позиція геракліта… згодом кант опрацював так звані антиномії…», але ж цікаве не це, а те, що тут мав на увазі річард — може, що книжка це поєднання безсмертної мудрості та тлінного тіла, майже як людина, і це було в середньовіччі настільки визнаним уявленням, що річардові навіть уточнювати не довелося? про коментарі щодо біблійних алюзій скажу тільки, що після екклезіяста не вірю, що перекладач їх сам писав.останнє, що мене несказанно бентежить, — це імена. чого в книжці «гієронім», якщо він споконвіку (і)єронім? чого на обкладинці «ричард де барі», якщо ми не застосовуємо правила дев’ятки до імен, а місцевість, із якої походить річард, зветься бері-сент-едмундс (чи то едмендс, але в кожному разі — точно бері)? загадки, суцільні загадки, це дуже загадкова книжка із загадковою ціною. не купуйте її, будь ласочка.