якщо вже розказувати про кольори, то, звісно, ніяк не можна без мішеля пастуро — не знаю більше нікого, хто їх так систематично досліджував би, і страшенно раджу і «синій», і «жовтий», які виходили в «лабораторії».але з пастуро теж треба бути обережними, бо часом він трошки, ну, неточний.«pour un bel exemple d’une scène de badinage amoureux sous le tilleul, voir dans le célèbre codex manesse (zurich, vers 1300 - 1310) le folio 308v», — пише пастуро в «зеленому». себто «чудовий приклад любовної розмови під липою дивіться в манесському кодексі, на звороті фоліо 308».а знаєте, що в нас за мініатюра на звороті фоліо 308 манесського кодексу? одна з нечисленних, де зображені самі панове; постатей тут значно більше, ніж зазвичай треба для любовного діалогу, і цікавить їх не так розмова, як обід. ну, переплутали картинку, зі всіма буває. проте проблема пастуро (і його видавців, яким треба добирати ілюстрації) полягає в тому, що в «зеленому» багато місця присвячено липі та її листочкам сердечками як символові кохання (ще питання, до речі, чи була ця форма на початку xiv століття, коли манесський кодекс укладали, впізнавана саме як сердечко); тим часом манесський кодекс містить мало дерев, які можна ідентифікувати як липу, — зазвичай коханці там зустрічаються під якимсь квітучим гіллям, а під липою сидять оці хлопці й купається у ванні ще один. отже, теза і рукопис, наведений на її підтвердження, трошечки розходяться. утім, це лише деталь до розмови про те, що помиляються всі, навіть найзахопленіші дослідники; загалом же пастуро чудовий (і я, звісно, користуватимусь його книжками, коли писатиму допис наступної п'ятниці — навіть якщо він буде про рябеньке).#вечірнінотатки