Я не знаю, що сталося і звідки культура ненависті та знецінення усього,
можливо - виною тому алгоритми соц. мереж, можливо - суспільство остаточно йобнулось.

Якщо ви не геймер, то навряд чи знаєте про увесь шум навколо гри про росомаху,
від insomniac, яку почали просто поносити й шукати мінуси в кожній деталі, "па-приколу",
настільки, що коментар "the hate is so forced" став чи не найбільш залайканим під кожним постом про неї,
але люди не зупинялися.

Нещодавно вийшов великий реліз відео ГТА 6, 13 років розробки, про цю гру чули всі, чекають, як свята - мільйони людей,
але, після реліза 30-хвилинного геймплею - в першу чергу обговорюють, як неправильно анімований бекфліп, як огидно зʼявляється пляшка пива, взагалі - "yeah, unplayable" стало теж черговим вірусним мемом,
себто люди вже зводять у культ - обсирати й шукати негатив,
а не відверто захоплюватись чи писати, як їм сподобалось.

Ви спробуйте зробити два рілса.
Один - де вам якась вистава сподобалась, і ви вказуєте на те, як чудово грають актори та працює світло,
та інший - де ви кажете, що це "сама жахлива вистава в країні, ригаю, костюми які, бездарнасть!",
подивіться, що набере більше переглядів, що більше охоплень. Отож.

Ми проґавили момент, де ненависть возведена в культ, обуреність - має бути головною емоцією,
а ділитися чимось, що "просто сподобалось" - крінж, "ну і шо?", ок.

Дуже раджу це відео, це розслідування про те, як створюють спеціальні ферми АІ-контенту, для монетизування нашої з вами агресії.

До чого я це все пишу.
Неадекватність оцінювання критиків - теж починає грати під дудку загальносвітового хейт-феномену.
Бо, якщо похвалити дійсно хороше кіно - "ну і шо?", "ок",
а от якщо геніальному фільму - поставити 3\10, це вже подія, це сперечання, це охоплення для видання та сторінки.

Подивився DIGGER, нову роботу Алехандро Іньярріту (Бьордмен),
якому критики щедро вліпили двійку.

Так от, сказати, що це геніальний фільм - це нічого не сказати.
Це самий талановитий сценарій, який я бачив за останні років 5,
це таке дзеркало епохи, що...
Гм, а, може - в цьому й проблема.

Знаєте, для кожної нації є фільм, як вони хочуть, аби їх сприймали,
і фільм, як їх сприймають насправді. Таке собі... Страшне дзеркало,
Портрет Доріана Грея, схований на горищі, якщо ви більше по літературі.

І от, мексиканець Іньярітту - випадково (а точніше абсолютно спеціально) зняв найкращий фільм про сучасну Америку.
Що там, сучасний світ загалом.

"ДІҐҐЕР" - це портрет епохи.
Можливо тому - його так засрали американські критики,
бо дуже боляче дивитися на справжнього себе.

І ні, це не "Форест Гамп" навпаки, це... Ох, я не знаю навіть, як описати.
Це позашлюбна дитина "Як я перестав боятися і полюбив ядерну бомбу" С. Кубріка
та нещодавнього "Не дивись угору" від Netflix.

Або це комбінація фільмів "Бьордмен" та "Учень", про Трампа...
Ви знаєте, дуже важко затиснути цей фільм в якісь порівняльні рамки.

До цього, для мене фільмом року був "Проєкт: Аве Марія" з Гослінґом,
просто за те відчуття світлої надії, яке подарувало мені це кіно...

"ДІҐҐЕР" - на цю надію наплював, ригнув,
вставив їй ножа в живіт і почав танцювати.
Мені сподобалось.
.
.

P. S. Леля спитала: "Що, прям вбиває надію?"

Відповідаю: воно тобі шурупами вкручує щоки до вилиць так,
шо якби і не сказати, шо сильно весело,
але й не посміхатись - не вийде.

Йдіть у кіно. Біжіть.