Дієтичний Прелюд.. Мені снилось -жує земля. Земля надувається, як губа. Земля розривається, як нуга. Переварює, мов глиста. Земля, усміхнена і сумна,накриває нас всіх,як пизда. О, як болить землі! В неї зуби такі гнилі. В неї очі такі тупі. В неї руки уже болять,але нас все одно зʼїдять. Може винен:чи я, чи ти,що даємо себе землі? Що вона вже не хоче, може,ну а ми такі: «Допоможем!»,затовкли себе в глотку ми,апетитними для землі. А земля вже ригає, бідна,кінця-краю ніяк не видно:наші кістки, уривки шкіри,дитячі іграшки, сувеніри,обрубки ніг, підліткові драми... Земля переварює все, помалу,і пускає собі по каналах. О, як болить землі! А ти спробуй таке з’їси. Рік за роком, живильним соком,станемо - я і ти. І мільйони таких, як ми. Можеш винен:чи Бог, чи лох,що ми – у землі у шлунку? Земля може хоче – мох,а їсть – кістки та обрубки. Здається мені, ця дієта,передається, як естафета. Земля може зовсім – веган? А ми - кормимо їй планету. Рік за роком, століття крокомбіжать, і не зупиняються. А ми – штовхаємо в глотку землі,все, що ходить і розвивається. Тому, коли бачиш кістки,бачиш сльози дітей,чи міністрів, пам’ятай, так було завжди:віддаємо себе землі. Земля може ригає, бідна,але точно кінця не видно:наші кістки, уривки шкіри,дитячі іграшки, сувеніри,все піде на прикорм землі. Навіть я, і, напевно – ти. Ти не плач,бо звикає планета:це така особлива дієта. Рік за роком, століття крокомбіжать, і не зупиняються. А ми – штовхаємо в глотку землі,все, що ходить і розвивається.