Одного разу на сеансі терапії Лія, яка виросла в атмосфері емоційної занедбаності, вибачилася переді мною за те, що вона «досі в депресії». Вона була впевнена, що її смуток мене дратує.Лія вважала, що мені кортить почути про поліпшення її настрою, адже тоді я буду почуватися успішною терапевткою. Їй було важко уявити, що мені цікаві її справжні почуття. Таке мислення стало результатом поведінки її холодної і критичної матері, яка дратувалася щоразу, коли Лія виражала емоції. Зрештою дівчина дійшла висновку, що найкращий спосіб сподобатися людям — стати «симпатичною» людиною без емоційних потреб. Тож вона приховувала свої почуття й намагалася грати роль, яка сподобається іншим.У дитинстві Лія старалася бути незалежною. Вона часто запитувала себе: «Як я можу стати самодостатньою? Як зробити так, щоб почуватися безпечно?». Їй не спадало на думку, що діти не мають відповідати на такі запитання. Тільки емоційно уважні батьки могли б підказати, що їй достатньо просто бути собою.Ліндсі К. Гібсон "Дорослі діти емоційно незрілих батьків"