Колись я думала, що існує недоступна «магія інтерв’ю». Я дивилась на інтерв’ю Опри та Роллінґ Стоунз і офігівала: як ці люди за дві години розмови розкручують спікерів на історії, які найталановитіший психотерапевт не добуде за 10 інтенсивних сесій з кушеткою і паперовими серветками.⠀Потім я почала копати, як динозаври типу Даяни Сойер чи Стівена Сакура роблять цю магію. Виявляється, найбільша робота з людиною відбувається не в кадрі, а поза ним. Ролінги місяцями з героями і їхніми близькими п’ють каву (і не тільки) у барах, перш ніж нарешті увімкнути диктофон. А в Даяни є щонайменше 17 сценаристів, які виконують роль емоційного поліграфа з героєм, перш ніж їхня шефиня сяде з ним один на один під прицілом об’єктивів.⠀У сьогоднішньому інтерв’ю з Максом прихована «магія» відбувалась за вечір до запису. Після третього келиха я наважилась попросити: «розкажи мені те, що ти не розказував іншим інтерв’юерам, давай разом зробимо цю розмову особливою, допоможи мені». Як тобі таке, Даяно? 🤣⠀Так само я не вірю в хороше інтерв’ю без хімії з героєм чи героїнею в кадрі. Вона не залежить від якості роботи офф рекордс і базується на драйві і тоні власне розмови.⠀Сьогодні ввечері у «Це ніхто не буде дивитись» - смішний, але дуже серйозний баланс обох частин цієї взаємодії. Ви здивуєтесь, порегочете, прокачаєте емпатію і послухаєте про круті книжки.⠀Хто буде дивитись? - ❤️https://youtu.be/scY92Lk_2K8