Статистика telegram каналу - @slytherynka

Слизеринка

Subscribers: 17958
Photos: 53  Videos: 7  Links: 27 
Сторожова змія цінностей. Про новини, книжки і смисли без реверансів.
2021-12-10

Кількість підписників

Історія змін лого

2023-03-15
2022-05-24

Історія змін назви

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни типу аккаунта

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни статуса

Офіційно не підтверджена
2022-05-25
Увага, любителі магії та чаклунства (та контрнаступу 🫶)
Ви всі дуже багато донатите і ми вдячні вам за це.
Маємо для вас один особливий збір на розвідку, що рухається трохи повільно і потребує бусту з заохоченнями, адже часу обмаль.

🪖 Кому та на що збираємо:
41 Окрема Механізована, розвідзагін, Куп-Дворіч напрямок.
Тачки та амуніція (саме той ресурс, що у розвідки повсякчас потребує відновлення)

➡️Скільки збираємо?
310.000 грн

🔮 А яке заохочення?
Розігрується ТРИ чарівні палички від майстерні Marvelowls з останнього тиражу під гаслом "Parabellum, heroes!".
Дизайн була розроблено та запущено на благодійні майданчики минулого року, щоб спонукати світову спільноту надати Україні озброєння. Паличка "Parabellum" зроблена з карпатського буку, має гравіювання guarding the light, та 9мм гільзу на торці.
(Нагадуємо, що ця модель не продається, її можливо отримати лише якщо ти активно донатиш на ЗСУ!)

   🔗 Для того, щоб взяти участь:
          1. Донатите від 200 грн на МоноБанку.
          https://send.monobank.ua/jar/92XR8Jb3nJ
Розіграш проводитиметься рандомайзером всередині застосунку mono.

2. Більше донат - більше шансів виграти. Система порахує донат в 1000 грн як 200 х 5 шансів.

3. Ми оголосимо результати розіграшу у неділю 12 листопада о 20:00. Всі донатери від зараз і до того моменту автоматично приймають участь!

4. Бонус: дві палички будуть розіграні випадковим чином, а от третю отримає чарівник, що зробить найбільший донат! 👁

Надсилайте збір своїм друзям, палички вже лежать в подарункових боксах і чекають своїх нових хазяїв.
Ворог не пройде. Protego Maxima!
Як людина, яка мала досвід особистого спілкування з пані Фаріон, поділюся з вами простою відповіддю, чому Ірина Дмитрівна дозволила собі крити останніми дефініціями військових, завдяки яким вона і ми досі живі.

Усе так просто, що аж нудно🤣

Ірина Фаріон публічно обзивала «виродками» дітей з Пласту за яскраві і сповнені любові ілюстрації Тараса Шевченка.

Ірина Фаріон обзивала «гендернутими» жінок, які висловлюються проти домашнього насильства та дискримінації на робочому місці.

Ірина Фаріон називала «хворими» людей, які кохають не тих, кого дозволила кохати Ірина Фаріон.

І мене завжди дивувало, чому Ірина Дмитрівна миттєво забувала свою манеру обзиватись і хамити, коли сідала в кадр з журналістками, які роками ігнорували війну росії проти України, висловлювали проросійські наративи, рекламували росіян чи вперто створювали в Україні контент російською. Здавалося б, якщо її темперамент дозволяє в грубіянській манері звертатись до патріотичних дітей, активісток чи просто інакших від неї громадян, то де ця пристрасть до безцеремонних дефініцій щодо людей, які шкодили країні ідеологічно та ціннісно? Ви не побачите цих нищівних монологів ні із Влащенко, ні з Раміною. З ними все гаразд, а з азовці та пластуни - «виродки» та «сміття»? (Господи, вона навіть за Бобула вписалась, назвавши його «козаком», попри його багаторічну підтримку партії Регіонів, Попова, Пшонки та решти українофобів)
У чому секрет, знаєте? Я знаю.

Наше інтервʼю з пані Іриною складно назвати комфортним. Чи не вперше з нею не погоджувались, підважували її позицію з багатьох питань і не дозволяли, щоб сексизм чи гомофобія просто собі звучали в етері, наче це нормально. І знаєте що? А нічого. Після інтервʼю ми з пані Іриною взаємно подякували одна одній за складну розмову. Ввічливо поговорили про погоду, останні новини, навіть роботу львівських таксистів)) Потисли одна одній руки і попрощались. Вже за кілька днів я прочитала на її сторінці «закомплексована баба» у свій бік. Віч-на-віч я залишалася для Ірини Фаріон «пані Еммою», навіть із вимкненими камерами.

Я довго думала, про що ця історія. Доки не побачила відео, де режисер Юрій Двіжон, який знімав про Фаріон документалку, робить перед нею камінг-аут. А пані Ірина відповідає йому ввічливо та лагідно, щось на кшталт «Агатангел Кримський один з вас, поцікавтесь, що зробили із ним росіяни». Я очманіла. Ні тобі «хворих», ні «збоченців».

Вловили суть? Орлиця зазвичай лає опонентів позаочі. І опонентами стають не люди, які не люблять Україну, а люди, які не люблять Орлицю. І якби конкретний пластун, азовець чи феміністка стояли навпроти і дивилися у вічі, радикальна правдорубка не дозволила б собі карнавальної істерики.

Ніколи не думала, що скажу таке, але їй Богу, навіть Бобул, і той сміливіший 🤣
Готуюсь до випуску
«Під Шкірою» про Василя Стуса. Щовечора інтервʼю дисидентів, вірші Стуса та листи рідним доводять мене до сліз.

Але не сьогодні!

Сьогодні я регочу так, що у всьому мікрорайоні голуби здійнялися з дахів 🤣

Свідчення донецького поета Євгена Летюка про Василя Стуса:

«Мене завжди приємно вражала манера Стуса говорити скрізь підкреслено українською мовою. Навіть тоді, коли в цьому не було потреби»

Перечитала кілька разів. Оооох, я не можу🤦‍♀️
Інстаграм виніс мені попередження і пригрозив закрити доступ до мого контенту через це відео.
Просто цікаво, з що саме алгоритми маркували як мову ненависті?
Сьогодні день народження Стівена Кінга. Чудова нагода пригадати наші улюблені книжки Короля Жахів.

https://www.youtube.com/live/QHqmogFgZZU?si=sWm9VBDiHc_wUXbU
Це шо прощальна пісня 95-го кварталу?

А чи не заплуталися ми, рідні, у термінах???

Після цих приколів складається враження, що у Бабкіна нема рідних, а є радниє.

А чи не зазираємо таким чином у темряву???

Краще б цікавились пітьмою😉

Чи не надто забагато сил Іде заради зради???

Якщо не реагувати на російські наративи і не боротись з дерусифікацію, сили на боротьбу з агресором йтимуть і в наступних поколінь, Сєрьожа.

Чи не стаємо ми нацією, схожою на стадо??? Зрада

Нація, схожа на стадо, на нас напала. Ми - нація, схожа на нормальну єврорейську демократію, якій не пощастило з сусідом.

Коли топиш у лайні рідного брата — Зрада
Коли тобі чхати на маму і тата — Зрада

Не погоджуватись із руснявими ідаями - нормально. Навіть, якщо їх плекають деякі українці.

Коли вчиш своїх дітей пишатися матом — Зрада

Бінго! Тут тобі в одній пісні і дойоби до україномовних за те, що мають мовні потреби, і критика мату. Гімн товаріщечкого суду.
Далі - моє улюблене:

Коли кладеш собі в кишеню донати
ЗРАДА


Це вам після мови і вишиванки. Бо «корупція, вона тільки патріотична, всім порядним людям байдуже на мову та історію». Загалом текст пісні тяжіє до такого висновку. І це не зрада, це зросійщена тупість.
Я нарешті знайшла свій жанр. Я придумала власний формат і пишаюсь тим, який він неповторний і зухвалий!

Навіть, якщо він не збере переглядів і не завіруситься, я робитиму його, доки є вільне місце на моїй руці для майбутніх випусків 😉

Розповідаю🔥

У ЦЕ НІХТО НЕ БУДЕ ДИВИТИСЬ щойно стартував новий проєкт, у якому зірки та академічні критики говоритимуть про улюблені книжки. Кожен випуск - окрема книжка і нове тату на моїй правій руці, присвячене тексту.

Називається цей проєкт ПІД ШКІРОЮ, бо він про літературу, яка у нас глибоко під шкірою.
Перший випуск присвячений серії романів про Гаррі Поттера.

Цей проєкт найгармонійніше місце моїй фанатичній вірі і зацикленості на своїх ідеях.
Книжки це сексі! Книжки це яскраво і зухвало! Книжки це про драматичне, комічне і життєво важливе. Саме такий вайб після перегляду буде і в постійних читачів і у тих, хто прийшов з цікавості, але залип на обговоренні літератури.

Я щаслива, що це нарешті трапилось.
Далі буде Жадан і Забужко (я дуже сподіваюсь) Стус і Манн. Усі, без кого я не я і ви не ви!

Дивіться, пишіть коментарі і поширюйте, якщо ви також вважаєте, що це крутий продукт!

https://youtu.be/irGFjKxbriA?si=QzvgFIfrPneYoimG
Емма Антонюк скоро відкриє в Києві свою книгарню. Розказала про це у цьому інтерв'ю (дивитися з 53:25).

Має партнера-видавця. Не називає, хто це, але ставлю на те, що Мартинов з Лабораторії )

Ще одна книгарня, цікаво-цікаво )
Нацистська пропаганда породила термін «дегенеративне мистецтво», яким позначало все, що йшло врозріз із прославленням арійської людини. Радянська пропаганда породила концепцію «мистецтво на службі народу», в якому допускала існування лише работніци і калхозніка зі сталевими мʼязами і майбутнім на колимі широкими плечима. Усі диктатури дуже подібні між собою. Вони не дозволяють людям мислити, рефлексувати, проживати різні досвіди та емоції. Тому вони борються з мистецтвом.
А ще крайні праві і крайні ліві бояться інакшості. Бо коли колективне важливіше індивідуального, окрема людина з її недосконалостями, формами, хворобами та особливостями - не має значення.
Мастило на скульптурі - демонстрація колгоспного мислення у тупих і закомплексованих людей, чиїм дітям не можна дивитись на різні тіла, але можна - на жорстокість і злобу.
🐸🐍На Нетфліксі вийшла документалка про жабу і гадюку, тобто стосунки Депп-Герд.

Цю історію я вважаю небагато -немало, культурним феноменом.
Неважливо, чи ви вникали в деталі цього подружнього голівару, вони все одно мають значення для світу, в якому ми живемо. І ось чому.

📍Стара НЕщирість

Це завершення ери вичуханих телевізійних селеб. Не знаю, як Ембер, але динозавр Джонні Депп протягом життя роздав сотні інтервʼю. І був у кожному чарівним джентльменом та розумним дотепником. Жодна інтервʼюерка за все життя не розгледіла в ньому отупілого хама, який бухає, нюхає і володіє «емоційним інтелектом» рівня примата з джунглів.

Час ідеально вилизаних селеб завершився. Крапкою став відкритий суд, на якому чарівний Джонні на приватних записах спілкується з «коханням свого життя» винятково матом і не може визначитися, хто з його домочадців сере у ліжко. Ця історія нам каже - ось вони, ваші улюблені білозубі кумири. Ось кого вам згодовує маркетинг. Ось, чиї постановочні інтервʼю ви дивились десятиліттями. Як вам така правда?

Нова щирість - це коли ви можете побачити публічну людину, за якою стежите, не в настрої. Це коли вона не ідеально-геніальна, а стомлена, помиляється чи розчаровує. Кінець ери телевізору. Маємо справу з живими людьми. Глянцевим селебам, які мігрують у ютуб ще звикати-і звикати, що тепер будь-хто може дати їм будь-який фідбек і за спиною нема десятьох продакшенів, які ліпитимуть їхній образ, як скульптор з Античного міфу. І ТікТок-суд став першим гучним дзвіночком цього процесу.

📍You must always take sides

Історія Джонні та Ембер про патріархат. Так, ми маємо справу із жабою та гадюкою. Але кожна погроза і напад одного негідника ігнорувалася соцмережами та натовпом, в той час як кожна погроза і напад іншої негідниці підсвічувалисяь і тиражувались.

Суспільство схильне більше симпатизувати чоловікам. Їм більше пробачають і не притягують до відповідальності. Жінок охочіше скасовують і демонізують. Я згадала, як свого скасування ніяк не можуть дочекатися гвалтівники і монстри. Як у пристойних компаніях досі раді Поланскі та Вуді Аллену. Навіть, якщо йдеться про реальні кримінальні злочини, чоловікам прощають. Карʼєру ж жінки готові знищити за твіти. Я на боці Ембер Герд. Я на боці Меган Маркл. Я на боці Джоан Роулінг (хоч не поділяю її поглядів). Я на боці жінок, яких знищують, але вони були б у безпеці, якби народились чоловіками.

📍Історії керують світом

«Зараз війна, а ти щось чешеш про голівари багатих і тупих голлівудських зірок», - зізнавайтесь, була у вас така думка, читаючи цей допис? Але подумайте, що змусило мільйони людей, у яких є робота, справи і власне життя, стежити за цією парочкою у соцмережах, лазити на мітинги під судом, читати статті у таблоїдах і сратися в коментарях? Відповідь проста - сторітелінг. Історії керують світом. Увагу мільйонів можна отримати і конвертувати у вигоду для себе, запропонувавши хорошу історію. Тому росія десятиліттями плодила філії раші тудей у кожній демократичній країні. Вони напарювали іноземцям свої історії. Тому росія убивала або увʼязнювала українських літераторів. Вона не хотіла, щоб ми мали власні історії. Спитайте, що першим ділом роблять російські окупанти, коли заходять в українське село чи місто? Спалюють книжки. Бо якщо якась земля має власні історії, їх багато що обʼєднує. Тому росія експортувала нам літературу своєю мовою, а також «самбу бєлого мотилька». Для них важливо, щоб ми мали СПІЛЬНІ історії.
Словом, вся ця джонні-емберна істерика ще раз нам доводить, як ефективно працюють історії. І як люди по всьому світу здатні захоплюватися цікавим сторітелінгом.

Минулої зустрічі проєкту Різниця Є ми зібрали 700 книг для Новобиківської бібліотеки на Чернігівщині. І не розказуйте мені, що історії - це неважливо і вони нічого не змінюють. 😇
Я обіцяла ділитись у цьому блозі історіями про залаштунки своїх інтервʼю. Тож сьогодні розкажу про бесіду з Антоном Тимошенком, яка за лічені дні набрала більше ста тисяч переглядів і продовжує дивувати мене цифрами.

Чому дивувати? Бо по суті, ми всю бесіду кружляли навколо книжкових цитат. А це, як ми памʼятаємо, ніхто не буде дивитись 🤣

Я прочитала коментарі і зараз відповім на найбільш популярні зауваження, запитання та відгуки.

📍Новий формат…

…не такий вже й новий. Будувати інтервʼю навколо цитат з улюблених книжок спікерів я почала ще у рубриці «Книжка від зірки» на «Вікнах». Відтоді я багато експериментувала, вчилась, помилялась і випробовувала різні способи розкриття героїв. І у новому сезоні на «Це ніхто не буде дивитись» повернулась до такого формату, але вже з новим рівнем впевненості і бачення кінцевого продукту.

📍 Колір відео та ракурс зйомки

Це була третя і остання зйомка з оператором, завдяки якому ви змогли порахувати кількість наших підборідь. Режмонт також у нашій команді новенький. Я згодна, що він не впорався із фарбуванням відео, але і з ним ми вже не працюємо. Минуло більше року, відколи я не знімаю інтервʼю на айфон. І надалі з особливою уважністю запарюватимусь якістю звуку і картинки.

📍Чому на «ви»

Бо ми ніколи не взаємодіяли в приватній площині і мали єдину ділову зустріч (власне запис). Ми просто не мали контексту перейти на «ти». Необхідність «ви»-звертання до малознайомих людей в діловому спілкуванні проговоювати не буду, вона для мене очевидна.

📍Які мої враження від Антона?

Тут мало інтриги, моє ставлення до співрозмовника зрозуміле з самого відео. Я не у всьому згодна з Антоном, що ясно з інтервʼю. І вважаю його талановитим та працьовитим перфекціоністом. Я знаю, як складно визнавати свої провтики, маючи такий склад характеру. І вважаю, що Антон крутий у тому, як він приймає критику і реагує на неї.

📍Чи будуть в майбутньому стендап-коміки?

Колись на Палає ще на айфон я писала інтервʼю з Настею Зухвалою. Досить посереднє, як на мене. Я велика Настіна шанувальниця і хотіла б ще раз із нею попрацювати, щоб краще зробити свою роботу. Також я запрошувала на інтервʼю свого улюбленого стендап-коміка Єгора Шатайла, але він не мешкає в Києві, принаймні на цю причину він послався, в нашій переписці. Моє серце і мій ефір завжди відкриті, якщо Єгор передумає. 🫶
В майбутньому я сподіваюсь записати Байдака, Кочегуру та Гіль. Вранці написала Амілю Насірову. І взагалі я з величезним захватом спостерігаю за українським стендапом! 💪

Сьогодні придбала два квитки на виступ Антона Тимошенка в Палаці Україна. ❤️ Нехай квітне український стендап!
Кожного разу, коли мені телефонує чи пише батько (129 бригада ТРО), я спочатку напрягаюсь, а потім видихаю. Вони справді нечасто просять про допомогу, але зараз знову треба що капець.

Отже, підрозділ мого батька, які все ще в Авдіївці і не тільки, просять про допомогу. Там дуже важкий напрямок, чесно кажучи, мені важко описати наскільки. Саме звернення одного з бійців у відео.

Вони відкрили збір на FPV-дрони, тому що аеророзвідка в них як треба. Батько попросив розповсюдити, чим, власне, і займаюсь.

💸 Скільки: 200 тис.
🪄На що: на аеророзвідку в підрозділ мого батька
До коли: якомога швидше
💳 Номер карти: 5375411207799516
🪪МоноБанка: https://send.monobank.ua/jar/3V383kBG7s

💫Ще дали реквізити за номером рахунку
UA44 3348 5100 0002 6207 4049 9393 1

АТ "ПУМБ"
3406413697
Бараник Артемій Сергійович

Вдячна за репост і донат. 🙏
Бонжур.

Проблема купки "лідерів" думок в тому, що свої власні смаки вони падають, як єдину норму і шкалу оцінки величезної групи людей. В даному випадку жінок.

Умовно: мені подобаються жінки поголені.

Або ж: непоголена жінка це не 10 з 10 ти.

Різницю відчуваєте?!

Безумовна, кожна людина має свої смаки, і це нормально. Але ОЦІНОЧНЕ СУДЖЕННЯ ВІДНОСНО ВЛАСНИХ СМАКІВ в ПУБЛІЧНІЙ ПЛОЩИНІ, ще й з інтонацією ЗАСУДЖЕННЯ та ПРИНИЖЕННЯ - ЦЕ БИДЛЯЧЕСТВО та ЖЛОБСТВО 🙃

#такахуйнямалята
Найкраще з теми від українського видавця Іллі Стронговського
Чудова робота Дарки Гірної. Поширюю в надії, що якимось чином цьому відео вдасться долетіти до сердець, за які ми боремося. Це чергова спроба достукатись. Цих спроб треба робити стільки, скільки необхідно, аби кожна дитина в Україні могла здобути освіту українською, кожен покупець отримати послугу, кожна пенсіонерка лікування, кожен пасажир не мусив пояснювати таксисту, що мріє про привілей не розуміти російської мови.
Подивіться, дуже раджу.

https://youtu.be/7J4DS96Yl1Q
Складно знайомити когось вперше з людиною, яку любиш. Ще й без її згоди.

Останню добу ходжу і думаю, що ви ж не знайомі з Максом, а вам треба познайомитись із Максом. І чи не був би проти сам Макс, інроверт без жодної сторінки в соцмережах?

Але сьогодні його фото на всіх новинних сайтах з підписом «герої не вмирають». Такого б він точно не зацінив. Тому я вас буду знайомити делікатно, бо Макс дуже делікатна людина.

Макс любить сидр, принаймні десять років тому любив. Ми пили його на Трояндовій у Чернівцях. Він -фантастичний сторітелер і ми постійно придумували абсурдистські історії, яким би позаздрив Беккет.
Макс носить трушну косуху. Макс любить говорити про роботу, бо він любить свою роботу. Він оператор, який подумки виставляє кадр, коли дивиться на щось красиве. І я завжди гнівалася, чому у нього так непропорційно багато таланту і мало амбіцій.

Макс добрий друг. Він якось неочікувано поетично на все реагує і неможливо позбутися відчуття, що поруч з ним інакше відчувається світ. Поговорити з ним кілька хвилин за відчуттями порівнюється до прочитання кількох сторінок «Ночі лагідної» Фіцджеральда. Зі мною тут погодилися б не всі, а лиш ті, хто його справді знав.

Макс добрий і лагідний, випромінює вайб тихої впевненості. Таке неможливо зімітувати. Я ще не розгадала, як це працює і чому поруч з ним завжди так безпечно.

Останню добу я прочитала багато теплих слів про Макса від людей, які його люблять. Коли військовий описує, як Макс, наче поранений Лев, до хрипоти і останнього подиху називає його з побратимом за іменами, аби проконтролювати, чи вони при свідомості, я згадую того Макса, якого знаю і люблю. Це дуже схоже на людину з фото.

Мені пощастило знати Макса і не пощастило втратити з ним спілкування задовго до новини з підписом «герої не вмирають». Але любов має багато видів і іноді це просто розуміння, що дорога людина десь є, десь сміється, десь любить і пʼє свій сидр з доброю книжкою. Я чула від спільних знайомих, яким класним батьком він став. Під час нашої (тепер вже точно) останньої бесіди, він порівнював батьківство із днем народження кожного дня. «Ти маєш дуже багато виснажливих організаційних обовʼязків та відповідальності, - казав він, - але зрештою це все одно супроводжується відчуттям свята» Він якось краще це формулював, але час - ворог достовірності.

Я ще у стані заперечення і поступово переходжу до гніву. Я хочу, щоб люди, яких я люблю були найнуднішими особами у світі, старіли і не мали вражаючих історій для внуків. Щоб вони робили помилки, кохали, пили сидр і просто десь собі були на відстані регулярного маршруту Укрзалізниці. Щоб з ними можна було неочікувано зустрітись, побачити сивину і ту саму знайому іронічну напів посмішку. Щоб вони не перетворювались на Героїв. Бо герої мають властивість вмирати першими, що б там не писали під їхніми фото.
Усе, що ми можемо зробити - це знати їх в обличчя. І не забути.

Макса убили росіяни.
Третій день залипаю в подкасті від ЛітОсвіти про письменницьку майстерність. Хоча він про більше. Там і взаємодія з текстами, і професійні внутряки від топових українських авторів, і цілком прикладні лайфгаки, як те, що в голові, перенести на текст, не втративши магії.
Це не реклама (бо в моєму тг нема реклами). Але якщо ви ще не чули - зацініть. Чистий кайф.

https://youtu.be/WH8kNeTQMXA
741 книга для бібліотеки Люботинського ліцею, який обстріляли росіяни. 🫀🫶🔥Я пищу від щастя!
Там не було українських книжок. Але проєкт «Різниця Є» повністю укомплектував тамтешню бібліотеку. Я пишаюся собою і вами.

Завтра збираємо книжки в Прилуки.
19.00, Львів, Книгарня Є на Проспекті Свободи. Це буде публічна бесіда з режисером Наріманом Алієвим. Замість плати за вхід ви купуєте дві книжки в бібліотеку Прилуцького коледжу. Можна долучитись онлайн, купіть завтра на сайті книгарні Є книжки (скільки забажаєте) і під час оформлення замовлення натисніть опцію «Долучитись до проєкту Різниця Є».

Українські книжки будуть там, де їх бракує. Я щаслива, що нам вдається.
Допис-фейспалм

Насолоджуюсь фестивалем обурення українських інтелектуалів на спробу письменника Юрія Винничука щось там придбати у московської бібліотеки. Така пістрява палітра роздратування та осуду. Ті, хто ще вчора респектували і не гребували видатним автором, сьогодні закликають аж до скасування клієнта московської книгозбірні.

Був у мене друг колись, який палко любив Винничука. Щоразу, коли він рекомендував мені почитати котрусь із Винничукових книг, я виконувала драматичний фейспалм. Ну, ви знаєте, ці мої гримаси.

Є так багато огидних і принизливих висловлювань Винничука про жінок, що серед усього художнього доробку вітчизняної літератури, я проживу без текстів людини, яка публічно хейтить пів людства.
Ось прикріплюю вам реакцію Винничука на флеш-моб «Я не боюсь сказати», в якому відважні жінки ділились досвідом пережитого насилля, зґвалтувань та домагань.

Оце трапився мені вчора у ФБ допис мого друга. Що, мовляв, не подавайте руки Винничуку і не лізьте з ним у спільні антології після того, як письменник вирішив купувати щось там у московської бібліотеки, ще й блаженно уточнює у соцмережах, як йому розрахуватися рублями.

І я знову корчу свої знамениті гримаси від рівня цього лицемірства. Бо ми живемо у суспільстві, де можна ображати за ознакою статі. Тобто хейтити жінок - це нормально, це просто власна думка, жінки бувають різні, він уже старший чоловік (здрасті, ейджисти) шо ти від нього хочеш. Але ображати за ознакою нації - це вже заборонено. Тут вже і руку подавати непристойно, і в антологіях друкуватись соромно.

Я памʼятаю як мене сношали за реакцію на людиноненависницькі ідеї, висловлені Бобулом в інтервʼю. Просто знайте, якби народний артист України сказав те ж саме, але не про жіноцтво, а, скажімо націю, ніхто б не сказав, що українці бувають різними, це його особиста думка, він вже старий, тому має право не розібратись. Усі б прихуїли так само, як прихуїла блогерка, на чий ютуб канал прийшов Іво.

Ми живемо у суспільстві, яке здатне засуджувати. Але не за ненависть до жінок. Бо з жінками так можна.

Біда не ходить одна. Якшо пан ненавидить жінок, найчастіше там в анамнезі ще багато ціннісних прогалин. Випадок з Винничуком це довів. І мій друг, який його читав і подавав руку, попри махровий сексизм, тепер гидує письменником через гроші для московської бібліотеки. Бо з українцями так не можна. А з українками - інша справа🤦‍♀️ (тут уявіть, будь ласка, асортимент моїх найбільш непрофесійних та токсичних гримас)
Дякую.
Махорка. Та самая!

В країні концтабірного ренесансу яке лайно не зроби, але назви "тим самим" - і черги з z-патріотів радісно сратимуться за можливість спробувати його першими. Ще б пак - воно ж те саме!

Мене ніколи не дивував карго-культ совка серед нащадків номенклатури. Бо їхнє життя якісно відрізнялося від життя тих, хто від народження до смерті прожив у комуналці.

Але вражає ностальгія за совком у тих, хто так чи інакше постраждав від режиму.

Якось мені трапився фрагмент виступу якогось російського журналіста, де він ніжно розпинався про розкоши життя в совєтах. Там було все - і найкраща освіта, і найсмачніше морозиво, і нерозбавлене пиво, і секс, якого, як відомо, в совку не було, але всі жили дружньо і комуністично, хоч і безсексно.

А вже за 5 хвилин він розповідав про те, що не знав свого діда, бо того репресували:

- Дед умер молодым, задолго до моего рождения. В 30-х за ним приехал чёрный воронок - и всё.

Дивно, що не додав ще захоплено:

- Представляете! Чёрный воронок!
Тот самый!