[☧]Чумацьким Шляхом

🇩🇪 Іʙᴀн Мᴀɜᴇᴨᴀ – Княɜь Сʙящᴇннᴏї Риʍᴄьᴋᴏї Іʍᴨᴇᴩії Рᴏɜдіᴧ I | Пᴇᴩᴇдуʍᴏʙи нᴀдᴀння ᴛиᴛуᴧуІʙᴀн Мᴀɜᴇᴨᴀ, ᴏдин іɜ нᴀйʙᴨᴧиʙᴏʙіɯих ᴦᴇᴛьʍᴀніʙ Уᴋᴩᴀїни, ɜдᴏбуʙ ᴄᴧᴀʙу нᴇ ᴧиɯᴇ яᴋ дᴇᴩжᴀʙний діяч і ᴨᴏᴧᴋᴏʙᴏдᴇць, ᴀ й яᴋ диᴨᴧᴏʍᴀᴛ, щᴏ ᴨᴩᴀᴦнуʙ ɜʍіцниᴛи ᴨᴏɜиції Уᴋᴩᴀїни нᴀ ʍіжнᴀᴩᴏдній ᴀᴩᴇні. 4 ᴄᴇᴩᴨня (ɜᴀ нᴏʙиʍ ᴄᴛиᴧᴇʍ) 1687 ᴩᴏᴋу йᴏᴦᴏ буᴧᴏ ᴏбᴩᴀнᴏ ᴦᴇᴛьʍᴀнᴏʍ Ліʙᴏбᴇᴩᴇжнᴏї Уᴋᴩᴀїни, яᴋᴀ ᴨᴇᴩᴇбуʙᴀᴧᴀ ᴨід ᴨᴩᴏᴛᴇᴋᴛᴏᴩᴀᴛᴏʍ Мᴏᴄᴋᴏʙᴄьᴋᴏᴦᴏ цᴀᴩᴄᴛʙᴀ. Нᴇɜʙᴀжᴀючи нᴀ ᴏбʍᴇжᴇння ʙᴧᴀди чᴇᴩᴇɜ «Кᴏᴧᴏʍᴀцьᴋі ᴄᴛᴀᴛᴛі», Мᴀɜᴇᴨᴀ ɸᴀᴋᴛичнᴏ уᴏᴄᴏбᴧюʙᴀʙ нᴀйʙищу циʙіᴧьну ᴛᴀ ʙійᴄьᴋᴏʙу ʙᴧᴀду Гᴇᴛьʍᴀнщини. Під чᴀᴄ йᴏᴦᴏ ᴨᴩᴀʙᴧіння ʙіднᴏᴄини ɜ Мᴏᴄᴋʙᴏю ɜᴀᴧиɯᴀᴧиᴄя ᴄᴋᴧᴀдниʍи. Мᴏᴧᴏдий цᴀᴩ Пᴇᴛᴩᴏ І, хᴏчᴀ й цінуʙᴀʙ ᴦᴇᴛьʍᴀнᴀ, ʙиᴋᴏᴩиᴄᴛᴏʙуʙᴀʙ йᴏᴦᴏ ʙ яᴋᴏᴄᴛі ᴋᴧючᴏʙᴏᴦᴏ ᴄᴏюɜниᴋᴀ у ʙійᴄьᴋᴏʙих ᴋᴀʍᴨᴀніях, ɜᴏᴋᴩᴇʍᴀ ʙ ᴩᴏᴄійᴄьᴋᴏ-ᴛуᴩᴇцьᴋій ʙійні 1695–1700 ᴩᴏᴋіʙ. Сᴀʍᴇ ɜᴀ учᴀᴄᴛь у цій ʙійні Пᴇᴛᴩᴏ І нᴀдᴀʙ Мᴀɜᴇᴨі ᴛиᴛуᴧ ᴋняɜя Уᴋᴩᴀїни (1700 ᴩ.) ᴛᴀ нᴀᴦᴏᴩᴏдиʙ йᴏᴦᴏ ᴏᴩдᴇнᴏʍ Сʙяᴛᴏᴦᴏ Андᴩія Пᴇᴩʙᴏɜʙᴀннᴏᴦᴏ. Фᴩᴀнцуɜьᴋий диᴨᴧᴏʍᴀᴛ Жᴀн дᴇ Бᴀᴧюɜ, ʙідʙідᴀʙɯи Бᴀᴛуᴩин, ᴨиᴄᴀʙ: "...З Мᴏᴄᴋʙи я ᴨᴩиїхᴀʙ ʙ Уᴋᴩᴀїну, ᴋᴩᴀїну ᴋᴏɜᴀᴋіʙ, дᴇ я буʙ ᴦᴏᴄᴛᴇʍ ᴋняɜя Мᴀɜᴇᴨи, ᴋᴏᴛᴩий ʙиᴋᴏнує ʙ цій ᴋᴩᴀїні нᴀйʙищу ʙᴧᴀду". Тᴀᴋᴏж ʙідᴏʍий ᴀнᴦᴧійᴄьᴋий ᴨиᴄьʍᴇнниᴋ Дᴀнієᴧь Дᴇɸᴏ ɜᴀɜнᴀчᴀʙ: "...Мᴀɜᴇᴨᴀ нᴇ ʍᴀє ᴋᴏᴩᴏᴧіʙᴄьᴋᴏᴦᴏ ᴛиᴛуᴧу, ᴀᴧᴇ ʙін буʙ ᴩіʙний, ᴀ ʙ дᴇяᴋих ᴀᴄᴨᴇᴋᴛᴀх нᴀʙіᴛь ᴨᴇᴩᴇʙищуʙᴀʙ ᴋᴏᴩᴏᴧя Аʙᴦуᴄᴛᴀ...". Цᴇ ᴨідᴋᴩᴇᴄᴧюʙᴀᴧᴏ ʍіжнᴀᴩᴏдний ᴀʙᴛᴏᴩиᴛᴇᴛ Мᴀɜᴇᴨи.Рᴏɜдіᴧ II | Диᴨᴧᴏʍᴀᴛичнᴀ ᴦᴩᴀ: ᴏᴛᴩиʍᴀння ᴛиᴛуᴧу ᴋняɜя Сʙящᴇннᴏї Риʍᴄьᴋᴏї Іʍᴨᴇᴩії  Відᴏʍᴏᴄᴛі ᴨᴩᴏ ᴛᴇ, яᴋ ᴄᴀʍᴇ Іʙᴀн Мᴀɜᴇᴨᴀ ᴏᴛᴩиʍᴀʙ ᴛиᴛуᴧ ᴋняɜя Сʙящᴇннᴏї Риʍᴄьᴋᴏї Іʍᴨᴇᴩії, ɜᴀᴧиɯᴀюᴛьᴄя чᴀᴄᴛᴋᴏʙᴏ ᴄуᴨᴇᴩᴇчᴧиʙиʍи. Аʙᴄᴛᴩійᴄьᴋий іʍᴨᴇᴩᴀᴛᴏᴩ Йᴏᴄиɸ І 1 ʙᴇᴩᴇᴄня 1707 ᴩᴏᴋу ᴏɸіційнᴏ ʙиɜнᴀʙ Мᴀɜᴇᴨу ᴋняɜᴇʍ іʍᴨᴇᴩії, ᴨᴩᴏ щᴏ ᴄʙідчиᴛь ɜᴀᴨиᴄ у ᴩᴇєᴄᴛᴩᴀційній ᴋниɜі ɯᴧяхᴇᴛᴄьᴋих ᴛиᴛуᴧіʙ (ᴛᴏʍ XII). Пᴩᴏᴛᴇ ɜᴀᴧиɯᴀєᴛьᴄя ᴨиᴛᴀння, чи буᴧᴀ йᴏʍу ʙᴩучᴇнᴀ ᴏɸіційнᴀ ᴦᴩᴀʍᴏᴛᴀ. Зᴦіднᴏ ɜ ᴨᴏʙідᴏʍᴧᴇнняʍи дᴀᴛᴄьᴋᴏᴦᴏ ʙчᴇнᴏᴦᴏ Пᴇᴛᴩᴀ ʙᴀн Гᴀʙᴇнᴀ ᴛᴀ ніʍᴇцьᴋᴏᴦᴏ диᴨᴧᴏʍᴀᴛᴀ Гᴀйнᴩіхᴀ ɸᴏн Гуйᴄᴄᴇнᴀ, Мᴀɜᴇᴨᴀ ᴨᴇᴩᴇдᴀʙ нᴀ ᴏᴨᴧᴀᴛу ᴦᴩᴀʍᴏᴛи 3000 дуᴋᴀᴛіʙ чᴇᴩᴇɜ Оᴧᴇᴋᴄᴀндᴩᴀ Мᴇнɯиᴋᴏʙᴀ. Однᴀᴋ, ɜᴀ ᴄᴧᴏʙᴀʍи Гуйᴄᴄᴇнᴀ, ᴦᴩᴏɯі ʍᴏᴦᴧи буᴛи ʙиᴋᴏᴩиᴄᴛᴀні Мᴇнɯиᴋᴏʙиʍ нᴇ ɜᴀ ᴨᴩиɜнᴀчᴇнняʍ. Лиᴄᴛ дᴏ ціᴄᴀᴩя Йᴏᴄиɸᴀ І, ᴨідᴨиᴄᴀний "Йᴏᴦᴀннᴇᴄ Мᴀɜᴇᴨᴀ, Йᴏᴦᴏ Цᴀᴩᴄьᴋᴏᴦᴏ Мᴀєᴄᴛᴀᴛу ᴛᴀйний ᴩᴀдниᴋ і ᴦᴇнᴇᴩᴀᴧ, ᴩицᴀᴩ ʍᴏᴄᴋᴏʙᴄьᴋᴏᴦᴏ ᴏᴩдᴇну ᴄʙ. Андᴩᴇя, Зᴀᴨᴏᴩᴏɜьᴋих ᴋᴏɜᴀᴋіʙ ᴋняɜь і ᴨᴏᴧᴋᴏʙᴏдᴇць", ʍіᴄᴛиᴛь ᴨᴩᴏхᴀння нᴀдᴀᴛи ᴛиᴛуᴧ ᴛᴀᴋᴏж йᴏᴦᴏ нᴇбᴏжᴇʙі Андᴩію Вᴏйнᴀᴩᴏʙᴄьᴋᴏʍу. Однᴀᴋ ціᴄᴀᴩ ʙідхиᴧиʙ цᴇ ᴨᴩᴏхᴀння. Анᴦᴧійᴄьᴋий ᴨᴏᴄᴏᴧ у Відні Фіᴧіᴨ Мᴇдᴏʙᴇ у ᴄʙᴏєʍу ɜʙіᴛі ʙід 26 ᴦᴩудня 1708 ᴩᴏᴋу ᴨиᴄᴀʙ, щᴏ "цᴀᴩ ʙиᴄᴛᴀᴩᴀʙᴄя дᴧя ᴦᴇнᴇᴩᴀᴧᴀ (!) Мᴀɜᴇᴨи ᴦідніᴄᴛь ᴋняɜя Сʙящᴇннᴏї Риʍᴄьᴋᴏї Іʍᴨᴇᴩії яᴋ ʙинᴀᴦᴏᴩᴏду ɜᴀ йᴏᴦᴏ ᴄᴧужбу у ʍинуᴧᴏʍу". Пᴩᴏᴛᴇ ᴏчᴇʙиднᴏ, щᴏ цᴇ є чᴀᴄᴛинᴏю іᴦᴏᴩ Пᴇᴛᴩᴀ І ᴛᴀ Мᴇнɯиᴋᴏʙᴀ.Рᴏɜдіᴧ III | Пᴏᴧіᴛичні нᴀᴄᴧідᴋи ᴛᴀ ɜнᴀчᴇння ᴛиᴛуᴧуІʙᴀн Мᴀɜᴇᴨᴀ ᴩᴏɜуʍіʙ, щᴏ ᴛиᴛуᴧ ᴋняɜя Сʙящᴇннᴏї Риʍᴄьᴋᴏї Іʍᴨᴇᴩії ʍіᴦ дᴀᴛи йᴏʍу ʍіжнᴀᴩᴏдний ᴄᴛᴀᴛуᴄ, ᴀджᴇ ʍᴏᴄᴋᴏʙᴄьᴋі ᴛиᴛуᴧи ʙ Єʙᴩᴏᴨі чᴀᴄᴛᴏ нᴇ ʙиɜнᴀʙᴀᴧиᴄя. Вᴏднᴏчᴀᴄ іᴄᴛᴏᴩиᴋи, ᴛᴀᴋі яᴋ Сᴛᴇᴨᴀн Тᴏʍᴀɯіʙᴄьᴋий, ʙʙᴀжᴀюᴛь, щᴏ Мᴀɜᴇᴨᴀ "диʙиʙᴄя нᴀ цю ᴨᴏчᴇᴄᴛь ᴨідᴏɜᴩᴧиʙᴏ, ʙбᴀчᴀючи ʙ цьᴏʍу інᴛᴩиᴦу Мᴇнɯиᴋᴏʙᴀ". Княᴦиня Аннᴀ Дᴏᴧьᴄьᴋᴀ ɜᴀᴄᴛᴇᴩіᴦᴀᴧᴀ ᴦᴇᴛьʍᴀнᴀ, щᴏ цᴇ ʍᴏжᴇ буᴛи ᴄᴨᴩᴏбᴏю уᴄунуᴛи йᴏᴦᴏ ɜ ᴦᴇᴛьʍᴀнᴄьᴋᴏї ᴨᴏᴄᴀди. Пиᴧиᴨ Оᴩᴧиᴋ ɜᴦᴀдуʙᴀʙ, щᴏ Мᴀɜᴇᴨᴀ ᴩᴏɜуʍіʙ ᴄᴨᴩᴀʙжні нᴀʍіᴩи Мᴏᴄᴋʙи: "Вᴏни хᴏчуᴛь ɜᴀдᴏʙᴏᴧьниᴛи ʍᴇнᴇ ᴦідніᴄᴛю ᴋняɜя Сʙ. Риʍᴄьᴋᴏї Іʍᴨᴇᴩії, ᴀ ʙᴄю ᴄᴛᴀᴩɯину ʙиᴋᴏᴩіниᴛи".Рᴏɜдіᴧ IV | Фінᴀᴧьний ᴀᴋᴏᴩд іᴄᴛᴏᴩіїІʙᴀн Мᴀɜᴇᴨᴀ ᴏᴛᴩиʍᴀʙ ᴛиᴛуᴧ ᴋняɜя Сʙящᴇннᴏї Риʍᴄьᴋᴏї Іʍᴨᴇᴩії ʙ уʍᴏʙᴀх ᴄᴋᴧᴀднᴏї диᴨᴧᴏʍᴀᴛичнᴏї ᴦᴩи, у яᴋій бᴩᴀᴧи учᴀᴄᴛь Мᴏᴄᴋʙᴀ, Відᴇнь ᴛᴀ єʙᴩᴏᴨᴇйᴄьᴋі дʙᴏᴩи. Хᴏчᴀ ᴦᴩᴀʍᴏᴛᴀ ᴏɸіційнᴏ нᴇ ɜбᴇᴩᴇᴦᴧᴀᴄя, ᴄᴀʍ ɸᴀᴋᴛ її нᴀдᴀння ʙиɜнᴀний іᴄᴛᴏᴩиᴋᴀʍи. Цᴇ ᴄʙідчиᴛь ᴨᴩᴏ ʙиᴄᴏᴋий ᴄᴛᴀᴛуᴄ Мᴀɜᴇᴨи нᴇ ᴧиɯᴇ яᴋ уᴋᴩᴀїнᴄьᴋᴏᴦᴏ ᴦᴇᴛьʍᴀнᴀ, ᴀ й яᴋ ʙᴀжᴧиʙᴏᴦᴏ ᴨᴏᴧіᴛичнᴏᴦᴏ діячᴀ Єʙᴩᴏᴨи ᴋінця XVII – ᴨᴏчᴀᴛᴋу XVIII ᴄᴛᴏᴧіᴛᴛя. Яᴋ ɜᴀɜнᴀчиʙ іᴄᴛᴏᴩиᴋ Дᴇниᴄ Жуᴩᴀʙᴧьᴏʙ у ᴄʙᴏїй ᴨᴩᴀці «Мᴀɜᴇᴨᴀ. Людинᴀ, ᴨᴏᴧіᴛиᴋ, ᴧᴇᴦᴇндᴀ»:"Іʙᴀн Мᴀɜᴇᴨᴀ - ᴏднᴀ ɜ ᴛих ɜнᴀᴋᴏʙих ᴨᴏᴄᴛᴀᴛᴇй уᴋᴩᴀїнᴄьᴋᴏї іᴄᴛᴏᴩії, жиᴛᴛя ᴛᴀ ʙчинᴋи ᴋᴏᴛᴩих і ᴄьᴏᴦᴏдні ʙиᴋᴧиᴋᴀюᴛь ᴦᴀᴩячі ᴄуᴨᴇᴩᴇчᴋи яᴋ ɸᴀхᴏʙих іᴄᴛᴏᴩиᴋіʙ, ᴛᴀᴋ і ᴀʍᴀᴛᴏᴩіʙ, ᴀ ᴛᴀᴋᴏж ᴧюдᴇй, ʙɜᴀᴦᴀᴧі дᴀᴧᴇᴋих ʙід іᴄᴛᴏᴩичних ᴨᴇᴩиᴨᴇᴛій. Пᴏᴧіᴛичний діяч, ʙійᴄьᴋᴏʙий, диᴨᴧᴏʍᴀᴛ, ʍᴇцᴇнᴀᴛ… Мᴀᴧᴏ ᴋᴏʍу ʙиᴨᴀᴧᴀ ᴛᴀᴋᴀ ціᴋᴀʙᴀ й нᴇᴨᴩᴏᴄᴛᴀ дᴏᴧя ɜᴀ жиᴛᴛя ᴛᴀ ᴨіᴄᴧя ᴄʍᴇᴩᴛі."🪽 Leo Ruthenorum | Subscribe

У селах цього краю існує звичай - що по неділях та на свята селяни з жінками та дітьми збираються в певному місці, а саме в корчмі , де вони проводять решту боч, частуючи одне одного. За цим заняттям проводять час тільки чоловіки та жінки, котрі п'ють, доки молодь розважаються, танцюючи під звуки дудки. Сюди звичайно приходить і місцевий пан з сім'єю щоб подивитися на танцюючих. Іноді пан запрошує їх потанцювати перед своїм замком що є для цих забав звичайним місцем. Там він в сам танцює з дружиною і дітьми і наступає ніби змішання панів з простолюдом •---------------------•Гійом Левассера де Боплан. Дальші він наводить приклад, що на подібних гуляннях кожен молодий хлопець може спробувати викрасти доньку місцевого пана і якщо його не знайдіть протягом дня, то за згоди цієї ж доньки вони можуть одружитися. Якщо ж донька відмовиться, то парубку нічого не загрожує, в випадку ж, якщо хлопця знайдуть, його чекає смерть. •---------------------•[☧]Чуʍᴀцьᴋиʍ Шᴧяхᴏʍ[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ ᴀдʍініᴄᴛᴩᴀцією

Небесній сотні. Революції та дії, в яких людина юре на себе рівно-пропорційну частку як індивідума, рушійної енерґії, так і частини колективної стихії, це вимагає жертви, а жертва вимагає чесноти. Але апогей людської сили в призмі ідеологічної енерґії, сили власних поглядів, як пояснював Аристотель — єдина мірка, якою віруванню додається вартість — це віддача життя за неї ж. "Я маю стати меншим, аби Він став більшим". Ця сакральна жертовність — ідеал будь-якого християнина та людини, яка називається правою. Можна багато говорити про довершеність, чи недовершеність починань цих сміливих людей, або про їх вклад, ми знаємо лиш одне: диявол криється в деталях і режим, суть та системний зміст його руки — це уся загалом система демократичного модерну, ліберальної будущини. Болохівство та зрадливість, віддача держави в руки ворогові та лобіювання, проти якого вистояв Майдан — це, безперечно, вічна риса людей та країн. Проте ніяка раніше ґльобальна, всеохоплююча система ніколи так не була пропитана цим, як сучасний світ людей малого калібру, людей-бюлетеней, одиниць, інкорпорованих у вічне прагнення до комфорту і приземлености у вигляді демократичної системи, яку похитнув, та на жаль не повалив націоналістичний дух Майдану. Смерть для світу, а себто і смерть для його цінностей, які звучать від неіснуючих облич у дрес-коді, на користь королів-завойовників та великої козацької авантюри, такої, як на Покрову 2014-го, коли ті, кого ми згадуємо як рятівників України, мали в оточенні та пересилені відбивати нац-болів, "ряжених" козаків та іншу нечисть, таким є тотально фіналізований, стверджений дух Сотні. Не як проґрама, чи засада, а лише як відчуття, яке веде їхню память навіть далі, ніж ці сини України могли уявити.[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи:[email protected][☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи:@AnghartaBot

Козаки — найманці.•---------------------•Кількість контенту на нашому каналі про найманців доволі велика, але, це ще не кінцева точка, тож, продовжуємо її розгляд...Справді, до початку Хмельниччини і побудови власної держави, козаки самі виступали в якості найманої сили. Але, в яких випадках? Все дуже просто: війни проти Османської Порти.Більшість передових європейських монархій, а також Московське князівство і Річ Посполита були зацікавлені в тому, аби розгромити османів, зупинити їх просування та експансію.Для цього, їм потрібні були війська та люди і, безпосередньо, ними виступали козаки. Перевага козацьких збройних формувань в якості найманців була доволі видною, зокрема, більшість з цих переваг називає ще Еріх Лясота — посол австрійського імператора Рудольфа II до запорожців. 1) Козаки мали власну артилерію, тобто гармати і до того ж, самі вміли ними користуватись, що було неабияким плюсом!;2) Вони самі могли добувати собі "лицарський хліб", і для цього відправлялись в постійні походи на територію дунайських князівств, а також на територію Криму і Османської порти;3) Ціна за військові послуги була також помірно низькою, в порівнянні з найманцями інших народностей;Були втім і мінуси, про які Еріх Лясота також писав: Козаки були достатньо мінливі: вони змінювали власні рішення по декілька разів в ході перемовин через свою "демократичність", від цього з ними бувало важко домовитись.Втім, самі по собі, козаки були завзятими і хоробрими вояками, що показували великий рівень професіоналізму та навиків, від чого заручитись їх підтримкою було достатньо бажаним для багатьох монархів.•---------------------•[☧]Чуʍᴀцьᴋиʍ Шᴧяхᴏʍ[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ ᴀдʍініᴄᴛᴩᴀцією

Іграшки дітей.•---------------------•Досить нетипова тема для обговорення та роздумів в питаннях Українського побуту ранніх століть.Фактично, іграшка як продукт, який створюється саме на потіху дитині і поширюється через масове виробництво і продаж з'являється приблизно лишень в XIX столітті, до цього ж, ситуація в Україні була дещо неоднорідна.Іграшки звісно ж були, але мали вони доволі цікаві особливості. Наприклад, часто іграшки бували в вигляді речей, що були характерні для основного заняття батьків дитини: наприклад дитина козака могла мати в якості іграшок "дитячі сабельки" та часто ними гратись. В той час, дівчатка до прикладу, часто могли гратись саме якимись імітаціями посуду чи чимось подібним.В більш багатших прошарках населення, іграшки носили радше показовий характер: показник статності та достатку сім'ї дитини.Це звісно ж не значить, що до XIX століття іграшок взагалі не було, або всі вони були на один лад: зовсім ні. Це радше узагальнююча характеристика щодо іграшок українських дітей приблизно до вказаного часу.•---------------------•[☧]Чуʍᴀцьᴋиʍ Шᴧяхᴏʍ[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ ᴀдʍініᴄᴛᴩᴀцією

Українці на Задунав'ї - від Задунайської Січі до сьогодення :📌 Перші контакти українців з Задунав'ям почалися ще за часів Русі, коли цими землями проходили військові кампанії князя Святослава а в подальшому на північ від Дунаю оселилися берладники, котрі частково підпорядковувались Галицькому Князівству і мали постійні контакти з Руссю. Попри те, що Задунав'я було контактною зоною між українцями і народами, що жили по той бік річки, вони довго не селилися на цих землях, здебільшого через географічні чинники. ➡️ Значною подією у заселенні цих теренів українцями було перенесення козацької січі у гирло Дунаю. Після знищення запорозьких вольностей і самої січі у 1775, запорожці почали шукати нових земель і деяка їх частина потрапила під протекторат Османської Імперії. 30 серпня 1778 було зафіксовано перші присяги і домовленості козаків з османами, котрі надали їм малозаселені території, про котрі ми зараз і говоримо.➡️ Перший кіш на Задунав'ї було засновано у 1787 році, що дало змогу почати розбудову нової січі. Козаки, що перебралися сюди з Запорожжя були зобов'язані приймати участь у війнах Османської Імперії, одною з них стала російсько-турецька, що тривала у 1787-1791 роках. Тоді козаки відзначилися і прославилися у вмінні проведення диверсійних операцій у тилу противника. Задунайська Січ пережила багато реформ і під кінець набула багатьох особливостей, котрих не було у запорожців, проте цьому всьому прийшов кінець, коли у 1828 частина задунайців зрадила султана у черговій війні з Російською Імперією. Турки жорстоко розправилися з українськими поселеннями руйнуючи укріплення і споруди січі та вбивши до 2 тис. козаків.💬 Сьогодні регіон Задунав'я здебільшого підлягає юрисдикції Румунії, а конкретніше входить до жудця (району) Тульча. Наразі у деяких громадах цього адміністративного утворення, де раніше перебували українські поселення можна знайти до 20% українського населення, проте регіон все ж таки залишається переважно румунським.Автор - @IFRITIUK#Авторське #Регіони

Валахи та серби в війську Запорізькому. •---------------------•Потреба в найманцях зберігалась протягом усієї Хмельниччини та і після неї також. Маючи потребу в формуванні власного війська, погляд відразу падав на досвідчених "німців" — військові контингенти з Європи, що чудово вписувались в характер війни та доповнювали недостатки армії Гетьманщини.Втім, через брак коштів та таку ж саму потребу зі сторони Річі Посполитої, яка заважала Гетьманщині виходити на "ринки найманців", доводилось шукати альтернативи. Особливо враховуючи. що армія потребувала кінноту, в якості якої виступали кримські вершники, які втім, дуже швидко показали, що надіятись на них — марно.На виручку приходили серби та валахи, які були доволі гарними легкими кіннотниками. Вони гарно підходили для несення вартової служби, супроводження, охорони, розвідки, несення чат, тощо. Тим паче, їх зарплатня складала набагато менші суми, аніж просили "німецькі" найманці чи то навіть кримські вершники.Легкі на підйом авантюристи, бажаючи заробітку, подавались в пошуках роботи і потрапляли на службу як до Гетьманщини, так і до Речі Посполитої (але зрозуміло, що не тільки). Так, в реєстрах Війська Запорізького станом на 1649 року з'являється доволі велика кількість волоських чи то сербських прізвищ та імен, що говорить про їх популярність навіть в перші роки.•---------------------•[☧]Чуʍᴀцьᴋиʍ Шᴧяхᴏʍ[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ ᴀдʍініᴄᴛᴩᴀцією

Український гетьман в Китаї.•---------------------•Доля Многогрішного після того, як його було усунуто з посади гетьмана є доволі цікавою та складною. Зокрема, Многогрішний з самого початку був засуджений до смертної кари в Москві, але в останній момент, вирок змінили на довічне заслання до Сибіру.Там і почалось немов би нове життя для Многогрішного. Окрім того, що гетьман ніс прикордонну службу і очолював окремі загони, під час спроб бурятського народу визволитись з-під російського ярма, Многогрішному вдалось побувати в Китаї.Перша вдала дипломатична місія Росії в Китай відбулась в 1686—1869 рр., яку очолив Головін Федор Олексійович. В його місії то і перебував Дем'ян Многогрішний, який знав латину на дуже високому рівні і виступав перекладачем.Вся проблематика перемовин полягала в тому, що ні російська сторона ні китайська не були знайомі з мовою один одного, через що було вирішено проводити перемовини латиною. Зі сторони китайців перекладачем виступали єзуїти Ф. Жербійон та Т. Перейра.•---------------------•[☧]Чуʍᴀцьᴋиʍ Шᴧяхᴏʍ[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ ᴀдʍініᴄᴛᴩᴀцією