Про Нобелівську премію з літератури ви вже, напевно, знаєте. А я хочу розповісти про цьогорічну премію з фізіології та медицини.

⚪

Отримали її Петер Гегеманн, Георг Нагель та Карл Дайссерот за відкриття, які привели до розвитку оптогенетики

Історія цього відкриття починається зеленої водорості. Ця водорість уміє плавати у напрямку світла. Ще в далеких 1990-х Петер Гегеманн досліджував, як ці водорості це роблять. Виявилося, що її світлочутлива система пов’язана з родопсином (білок такий) і дуже швидкими змінами іонних струмів у клітині.

⚪

В 2000-х Гегеманн та Георг Нагель ідентифікували новий клас білків - каналродопсини.

Далі Карл Дайссерот разом з колегами у 2005 році перенесли ген цього білка в нейрони ссавців. Тут памʼятаємо що все почалося з водорості яка чутлива до світла. Тобто в нейроні з цим білком світловий імпульс міг практично миттєво викликати активність цього нейрона.

⚪

І у 2007 році це продемонстрували в мозку живих мишей наука безжальна до мишей

Ось принцепі і надзвичайно спрощена історія народження оптогенетики

🫧

До цього вчені вже могли спостерігати активність нейронів. Але було набагато складніше вибірково «взяти» певну групу нейронів і перевірити, що станеться, якщо штучно увімкнути або вимкнути саме їх.

Саме тому оптогенетика стала не просто ще одним методом реєстрації активності мозку, а інструментом для встановлення причинно-наслідкових зв’язків між нейронними ланцюгами та поведінкою.

📌

За допомогою оптогенетики досліджували нейронні ланцюги, пов’язані зі
*️⃣ страхом,
*️⃣ залежністю,
*️⃣ сном,
*️⃣ рухом,
*️⃣ пам’яттю,
*️⃣ психічними розладами.

І не просто спостерігали за певною групою нейронів під час поведінки, а активували її штучно й дивилися, чи зміниться поведінка.

⚪

А в майбутньому найбільш реалістичних напрям цього методу в сфері медицини- відновлення зору.

При деяких формах дегенерації сітківки фоторецептори гинуть, але частина наступних нейронів сітківки залишається живою.

⚪

Ідея полягає в тому, щоб за допомогою генної терапії доставити в ці клітини ген світлочутливого білка.

Тоді клітина, яка раніше не сприймала світло, може стати своєрідним «штучним фоторецептором».

Поки йдеться про дуже грубе відновлення зорової функції: сприйняття світлових сигналів та певних візуальних об’єктів, а не повернення повноцінного високороздільного зору. Але це все одно вау ❤️

Руда стерлядь про книжки