Якщо після цього відгуку ви не придбаєте або хоча б не подивитеся в бік «Душниці» Володимира Арєнєва, то, значить, я даремно веду цей канал 💔Це саме та книжка, яку я можу порадити абсолютно ВСІМ. Від підлітків до дорослих!📚За цю невеличку читацьку подорож я плакала тричі. Не тому, що вона скляна. Навпаки. Ця історія дуже делікатна, філософська, майже ніжна. А тому, що в маленькому Сашкові я впізнала себе років десять тому. Ту Женю, яка теж ходила зі своєю кулькою й ніяк не могла її відпустити 🎈У центрі історії — хлопчик Сашко, який живе у світі дуже схожим на наш. Проте в ньому після смерті людські душі не зникають. Їх поміщають у спеціальні повітряні кульки, які зберігають у Душниці — величезній вежі, що височіє над містом. Над самими вулицями натягнуті душолови, які не дозволяють жодній душі вирватися на волю та повертають їх назад до Душниці ⭐️Мені здається, глибину цієї книжки можна вимірювати кілометрами людського досвіду. Я досі не впевнена, що збагнула всі сенси, які пан Володимир заклав у роман. Але й того, що мені вдалося зчитати між рядків, вистачило, щоб зрозуміти: це одна з найкращих книжок, які я прочитала цього року.Війна— це погано, у війну не граються! Як можна гратися в горе чи смерть? «Душниця» говорить із підлітками про дорослішання так само чесно, як із дорослими — про втрати. Про пам'ять. Про любов, яка не зникає після смерті. Про те, ким залишаються для нас люди, яких більше немає поруч. І про те, що відпустити — не означає забути! Зовсім ні! А ще…я ніколи не думала про те, як по-різному можна мовчати:Предків він так і не зумів почути, але не здивувався: чимало кульок мовчало. Одні — як мовчить задумлива людина. Інші — як німий жебрак. Декотрі — як порожній корпус телевізора. Предки мовчали так, як мовчить у слухавці смертельно втомлений хворий. 10/10 ⭐️ і я не просто рекомендую, а наполягаю звернути на неї увагу. Не пожалкуєте! ❤️‍🩹