І ще одна цитата з "Душниці":Від метро йшли пішки. Усі тролейбуси й маршрутки вовтузилися в потоці автівок, наче риби на нересті; двері насилу відчинялися й лунко гупали, зачиняючись.Вершечок душниці побачили звіддалік: вона розтинала небо навпіл, височіла над павутинням чорного верховіття і дротів-душоловів. Вростала в побляклу твердінь, як ікло, як гігантський сталагміт.У Парку пам’яті годі було протовпитися. Підмерзлий гравій порипував під сотнями ніг, у динаміках за живоплотом співали піднесені голоси. Слів Сашко розібрати не міг; щось релігійне.Вони піднялися на вершечок пагорба, до підмурівка душниці. Найближчий вхід був перекритий, затягнутий риштуванням. Сашко знав, що це нормально: душницю постійно ремонтували, додавали нові поверхи, розширювали давніші. Він пам’ятав картинку з підручника, на якій башта була заввишки зі звичний храм. Тепер її закручена свічка височіла над столицею — над річкою, над каштанами, над пагорбами, — найвища точка міста, його символ, його гордість. Його пам’ять.