У моєму шкільному дитинстві серед юннатів особливо цінувалися книжки кількох авторів. Беззаперечною рок-зіркою був, звісно, Джеральд Даррелл, а от на другому місці — так само беззаперечно — височів Джеймс Герріот, йоркширський ветеринар, який у своїх мемуарах з великою любов'ю й із добрим британським гумором описував випадки зі своєї практики. Вже пізніше я дізнався, що переклади, які ми читали, були дещо скорочені й відцензуровані, згодом почав збирати твори улюблених авторів англійською. (Екранізації ще тільки планую дивитись) А вчора завдяки видавництву "Апріорі" долучив до своєї різномастної колекції Герріота й перше українське видання. Долучив, прочитав перші розділи — і знаєте, наче повернувся в шкільні роки! Перекладати таких авторів складно, але, здається, тут усе вдалося і магія сталася. Тож щиро раджу, якщо ви ще раптом вагаєтеся! Наклад невеличкий, всього тисяча примірників, а видавничі плани, звісно ж, розповсюджуються на наступні томи Герріота, тож даймо відчути, що чекаємо на них!