Статистика telegram каналу - @sidsego

Логотип телеграм спільноти - Роздуте его Антона Соколова 2021-11-25

Роздуте его Антона Соколова

Кількість підписників:
188
Фото:
326 
Відео:
17 
Посилання:
151 
Категорія:
Блоги
Опис:
Мене звати Антон Соколов і я стендап-комік. Цей канал — мій особистий блог в кращих традиціях блогів

Кількість підписників

Середній перегляд на повідомлення

Історія змін лого

Поки що змін не зафіксовано

Історія змін назви

Роздуте его Антона Соколова
2022-08-11
Роздуте его Антона Соколова
2022-08-04
Роздуте его Антона Соколова
2022-05-24

Історія зміни типу аккаунта

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни статуса

Офіційно не підтверджена
2022-05-25

Стіна канала Роздуте его Антона Соколова - @sidsego

Хочу поділитись топовим контентом про українську культуру — канал МУР. Просто подивіться, з якою любов'ю зроблений відос про, наприклад, Василя Симоненка
https://youtu.be/UdgPQ7-7WFo

62
23-05-09 21:03

Тільки вчора (сором мені) дізнався (на щастя) про гурт Schmalgauzen. Послухав. Це розйоб, вогінь, стиль та секс!
https://music.youtube.com/watch?v=Vs7UbCHJdiI&feature=share

66
23-05-08 21:15

Моя улюблена строчка української поезії, покладеної на музику (саме з цими уточненнями — строчка і покладена на музику) це:
«В провінційній постелі я плакала доки стомилась»
Я не знаю іншої строчки, яка б так ємнісно передавала все: локацію, персонажа, ситуацію. Я прям бачу це ліжко в кімнаті з випадковими прикрасами, типу плакату, іконки абажурноі лампи, килимок на підлозі. Світло не горить, але в кімнаті світло від місяця та вуличного ліхтаря. Дівчина в нічній сорочці лежить, дивиться в стелю і плаче, і не може спинитись, і не хоче. Вже давно закінчились раціональні думки, в голові то геть порожньо і тихо, п погляд концентрується на тріщині на стелі, то повторюється якась одна фраза до стану мантри, то думки йдуть кудись зовсім далеко. І просто не помічає, як провалюється в сон.
Це про безсилля щось змінити, це про те «щоб ніхто не бачив моїх сліз», це про те, що завтра це все здаватиметься порожнім і не таким важливим. А вночі знов прийде.
Краща строчка.
https://youtu.be/LU0mXCFpOVo

69
23-05-06 07:53

Знову був в Дніпрі. Цього разу не було шансу оминути ностальгічні місця, бо мета поїздки включала в себе відвідування квартири, де ріс.
Я не люблю Дніпро. В основному, тому що я не люблю ту версію себе, що в ньому жила, а кожен камінчик мені про ту особу нагадує.
Я досконало знаю це місто і геть не знаю його водночас. Я легко в ньому орієнтуюсь, пам’ятаю всі версії ремонтів, фасадів, магазинів, що були на моєму районі. І я зовсім не знаю, чим живе місто зараз: не знаю закладів, подій, людей. Декомунізація максимально дистанціювала мене від Дніпра, бо я тепер не знаю назви майже жодної вулиці. Антон Соколов жив на Абхазькій, на Ірпінський він не живе і не буде.
І я абсолютно не знаю нікого зараз в Дніпрі (за вийнятком 3 людей) і ніхто не знає мене, навіть колишні однокласники дивлячись на мене впритул не впізнають.
Весь час в Дніпрі мене роздирали ностальгічні спогади і я не міг вирішити — теплі вони чи гнітючі? З одного боку дуже хочеться туди повернутись, в той день, коли ми вп’ятьох на двох скейтах вчились їздити і зістрибувати з парапету Гагарінського парку, або коли грали в лова навколо каналізаційного колектора в нижньому парку Дубініна і так захопились, що грали 6 годин поспіль, а наступний день від крепотури в ногах ми ледь ходили. Або як ми будували халабуду в полісаднику серед дикого тапінамбуру і це нам вдалось тільки тому, що ми знайшли 4 м будівельної плівки та стару газову плиту, а потім сиділи в цій хатині під час дощу і пишались собою.
А з іншого: два скейта на 5, бо не було грошей, за те що грав в лова в нових кросівках — мені сильно перепало вдома, а в халабуді сидів бо часто не хотів йти додому.
Але це зовнішні спогади. А ще є внутрішні: яким я був паразитом як друг, яким я був боягузом, яким я був малодушним. Used to.
Я дуже радий, що я переїхав з Дніпра і можу жити теперішнім (якби не кацапи, то навіть майбутнім міг би), бо якби лишився в Дніпрі — я б не міг позбутись привида Антона Соколова з Абхазької.

81
23-05-01 20:38
рубікон перейдено!
66
23-04-27 22:06
#душний_стендап
Я вже писав за каламбури (ось тут) Там я захищав цю форму жартів. Зараз скажу, що з ними не так.
Каламбури найпростіша та найпримітивніша форма гумору, бо для її створення не потрібно нічого: ані життєвого досвіду, ані нової точки зору, ані позиції, нічого. Окрім одного — знати слова. Все. Просто береш слово, підбираєш схоже і "натягуєш" сетап. З цим справляється дитина. Але не всі українські коміки.
Коли я чую жарт з сетапом з 5-6 речень, а в кінці панч побудований на каламбурі, я згадую, що мені 34 і цю хвилину життя мені ніхто не поверне і сумно сьорбаю алкоголь.
93
23-04-19 21:34

А для тих, хто тут лишився — наступна композиція! Елеанор Рігбі Бітлів це найкраща пісня про самотність, на мою думку
https://music.youtube.com/watch?v=wbxTlxuECJA&feature=share

92
23-04-13 21:24

Зняв ряд сторіз для рубрики «Один день з коміком» в інсті Стендап Батл Клаб. Сторіз як мухи або метелики — «живуть» один день. Але мені подобається робота, яку я зробив. Тому об’єднав всі сторіз в одне відео і пощу його сюди, щоб через рік передивитись.

59
23-04-12 21:51

1. Сходіть на «Памфір»
2. Спартак Субота псевдонауковець
3. Покличте в свій ютуб проєкт Джозефін Джексон
4. Не шукайте хороших рускіх
5. Почитайте «Тигролови»
Кон’юнктурний Кеп
(Можете доповнити в коментах очевидних тез, до яких не всі і не одразу дійшли)

82
23-04-11 23:27

таки виклав концерт, дивіться
https://youtu.be/DG49oe24Avk
нижче матеріали для поширення в сторіс. розповсюджуйте, якщо вам не впадло

49
23-04-06 15:08