Український рух на Подонні: 1905–1918

Ще до революції 1905 на Подонні існувала традиція української культурної роботи. Митрофан Дикарів, Іван Череватенко та Федір Білоус поширювали українську книжку й підтримували національне життя краю.

Під час революції 1905 в Острогозькому повіті Курської губернії, на історичній Східній Слобожанщині, лунали вимоги запровадити українську мову в школах. Одним із провідних діячів був Костянтин Сопляк із Меженки.

До 1917 діяли українські гуртки, хори, драматичні колективи й кооперативи.

Після падіння Російської імперії рух вийшов у публічний простір. Одним із головних осередків став Острогозьк, де у 1917 відбувся Перший український з'їзд Острогозького повіту.

Серед діячів цього періоду був Аркадій Животко, уродженець слободи Пухової. У 1917 він став членом УЦР від Воронезької губернії, а в листопаді — головним доповідачем на Острогозькому земському зібранні щодо приєднання повіту до УНР.

У Воронежі діяла Українська громада, значну частину якої становили вихідці з Подоння. Вона видавала книжки та часопис «Праця та Воля», що поширювався селами краю.

У 1917–1918 вимоги руху вийшли за межі культурних питань. Дедалі виразніше звучала вимога національно-територіального об'єднання з Україною. А в 1918 в проекті устрою УНР передбачалося утворення землі — Подоння.

Так вимога української школи поступово переросла у вимогу української політичної єдності.

Фото: Острогозьк, загальний план. 1912