Статистика telegram channel - @savatiy_sobko

На які дати в цьому році припадаєМасляна, Великий піст і Пасха?Підготовка до часу особливого покаяння, поглибленої молитви та духовного подвигу – до Великого посту – вже триває. Задовго до початку Святої Чотиридесятниці, приблизно за місяць до цього, з Неділі про Закхея, яка в цьому році припала на 25 січня, розпочався підготовчий період. Цей період також включає в себе: • Неділю про митаря і фарисея (була 1 лютого).• Тиждень загальний, без посту в середу і п’ятницю (2 – 7 лютого).• Неділю про блудного сина (8 лютого).• Неділю м’ясопусну, про Страшний суд (15 лютого).• Тиждень сирний, або Масляну (16 – 21 лютого). • Неділю сиропусну, прощену. Спомин Адамового вигнання з раю (22 лютого). Тож з 23 лютого розпочинається Великий піст, який має таку назву як через його духовну значущість, так і через його тривалість, адже він – найдовший з усіх багатоденних постів, встановлених Церквою.Великий піст триватиме сім тижнів, або 48 днів. Перші шість тижнів – це Свята Чотиридесятниця, а сьомий тиждень, останній перед Великоднем, зветься Страсним (Страсною седмицею). Тож у нинішньому році Чотиридесятниця триватиме з 23 лютого по 3 квітня, а Страсний тиждень – з 6 по 11 квітня.Кожен із шести тижнів Чотиридесятниці в Місяцеслові називається за порядковим номером і завершується Неділею: • 1-ша неділя Великого посту. Торжество Православ’я;• 2-га неділя Великого посту. Святителя Григорія Палами; • 3-тя неділя Великого посту, Хрестопоклонна;• 4-та неділя Великого посту. Преподобного Іоана Ліствичника;• 5-та неділя Великого посту. Преподобної Марії Єгипетської;• 6-та неділя Великого посту, ваїй, цвітоносна, вербна.Три суботи Великого посту є поминальними (друга, третя і четверта).Після Святої Чотиридесятниці розпочинається останній тиждень перед Великоднем – Страсний тиждень. Страсний – бо згадуємо страсті Христові (з церковнослов’янської «страсті» – це страждання). Богослужбова і змістовна унікальність цього постового тижня настільки велика, що кожен його день в церковній традиції називається святим та великим: Великий понеділок, Великий вівторок, Велика середа, Великий четвер, Велика п’ятниця, Велика субота. Ці шість днів напередодні Великодня – найбільш суворі дні посту.А 12 квітня – Великдень, Світле Христове Воскресіння, Пасха – свято, яке шанується Церквою як свято над святами, як торжество над торжествами. Нехай Господь благословить нас тілесними і духовним силами гідно пройти цей шлях посиленої молитви, жертовності та зміцнення, допоможе оновити в собі сили й надалі боротися зі злом та рухатись вперед, бо тільки з Богом ми переможемо зло!

Зі Святою Неділею, дорогі друзі.Страшний Суд полягає не лише в тому, що людина стане перед Богом, а в тому, що вона стане перед обличчям досконалої Любові і побачить, як мало цієї любові було в її серці. І жахнеться. Не гніву Божого і не покарання, а того, що могла любити, але не любила, могла простити, але не простила, могла обійняти, але не обійняла, могла зігріти чиєсь серце, але пройшла повз, бо поспішала жити для себе.Цей момент стане найбільшим болем, бо Любов дивитиметься просто в твої очі, і ти ясно зрозумієш, що всі дні, які тобі були подаровані, були дані для того, щоб ти навчився любити і хоч трохи став схожим на Того, Хто тебе створив.І коли серце стиснеться від гіркоти та жалю, ця Любов не відвернеться. Вона простягне до тебе руки і обійме. І якщо ти зможеш хоч трохи відповісти взаємністю, хоч трохи впустити цю Любов у своє серце, тоді Страшний Суд перестане бути страхом і стане милосердною зустріччю, радістю повернення, початком справжнього життя.Бо врешті нас судитимуть не за кількість слів і не за суворість подвигів. Не за зовнішню правильність і не за показну побожність. Нас судитимуть за любов, за те, чи стало наше серце домом для іншої людини.І, можливо, єдине питання, яке пролунає, буде дуже простим і дуже важким водночас. Чи нагодував ти голодного, чи одягнув бідного, чи відвідав хворого і того, хто був у в’язниці. Чи був ти людиною для людини.Бо шлях до Бога завжди проходить через серце ближнього. І іншого шляху немає.

14 лютого, Про кінець світуВін сказав: стережіться, щоб вас не звели, бо багато хто прийде під Моїм ім’ям, кажучи, що це Я, і що час близький, не йдіть за ними. Коли ж почуєте про війни та заколоти, не лякайтесь, бо цьому належить бути спершу, але це ще не кінець… І будуть знамення на сонці, і на місяці, і на зорях, а на землі смуток народів і розгублення, і море загуде та збуриться. Люди будуть знемагати від страху і чекання бід, що йдуть на вселенну, бо сили небесні захитаються, і тоді побачать Сина Людського, Який йде на хмарі з силою і великою славою… Небо і земля проминуть, а слова Мої не проминуть. Тож пильнуйте себе, щоб серця ваші не обтяжувалися об’їданням і пияцтвом та житейськими клопотами, і щоб день той не застав вас зненацька, бо він, як сітка, прийде на всіх, хто живе по всьому обличчю землі. Отже, пильнуйте завжди і моліться, щоб сподобитися уникнути всіх цих майбутніх бід і стати перед Сином Людським.Лк. 21: 8-9, 25-27, 33-36———У пророцтві про останні часи, яке звучить у сьогоднішньому Євангелії, Ісус говорить: «Стережіться, щоб хто не звів вас, бо багато хто прийде під Моїм ім’ям і говоритиме, що це Я». Ці слова можуть бути зрозумілі так, що лжепророки видаватимуть себе за Ісуса, так вони зрозумілі у Мф. 24, 5. Але не можна виключити й іншого тлумачення: багато хто прийде під ім’ям Ісуса і видаватиме себе за Бога, тоді як істинним Богом є тільки Він.До пророцтв Ісуса про те, що Його другому пришестю передуватиме поява різного роду лжепророків, які видаватимуть себе за Нього, ранньохристиянська традиція додала пророцтво про одного лжепророка, «чоловіка беззаконня», якого назвала антихристом. Цьому антихристу мають передувати інші.У подальшій традиції постать антихриста отримала додаткові риси. Іриней Ліонський у другому столітті писав, що антихрист видаватиме себе за Бога. Отримавши всю силу диявола, він «прийде не як цар праведний і законний, який перебуває в послусі Богові, а як нечестивий, неправедний і беззаконний, як боговідступник, злочинець і людиновбивця, як розбійник, що повторює в собі дияволове боговідступництво. Він усуне ідолів, щоб навіяти, що сам є Богом…». Автор третього століття, Іполит Римський, бачив у діяннях антихриста своєрідну пародію на діяння Христа.Характерно, що навіть через два століття після того, як Ісус провістив руйнування Єрусалимського храму, пришестя антихриста пов’язували з Єрусалимом. Якщо апостол Павло вважав, що антихрист «сяде в храмі Божому, як Бог», то згодом, оскільки храму вже не було, вірили, що він відновить давній Єрусалимський храм. Історія склалася інакше. У четвертому столітті рівноапостольний імператор Костянтин відновив Єрусалим, але не як юдейське, а як християнське місто, визначивши в ньому місця, пов’язані з життям, стражданнями і смертю Ісуса Христа. А після завоювання міста арабами у сьомому столітті на місці давнього Єрусалимського храму була збудована мечеть, у своєму нинішньому вигляді вона існує з кінця дванадцятого століття. Від храму ж залишилася лише одна стіна, яка в юдейській традиції отримала назву Стіни Плачу.

11 лютого, Арешт Ісуса і суд СинедріонуМк. 14: 43 – 15: 1———Арешт Ісуса, про який ми читаємо сьогодні, описаний усіма чотирма євангелістами, і їхні розповіді доповнюють одна одну. Оповідь Марка починається з характерного для нього «і негайно», за допомогою якого він часто вводить новий сюжет. До ініціаторів арешту Ісуса Марко зараховує книжників, додаючи їх до первосвященників і старійшин.У репліці Юди у Марка з’являється додатковий елемент, слова «і ведіть обережно». Слова «ведіть обережно», вкладені Марком в уста Юди, можна зрозуміти так, що всю справу слід було здійснити без зайвого шуму, щоб народ, дізнавшись про арешт Ісуса, не став на Його захист. Навряд чи Юда, зважившись зрадити Вчителя, водночас дбав про Його безпеку. Важко погодитися і з думкою Орігена про те, що Юда зберігав щодо Ісуса «певне почуття поваги», адже якби цього почуття в нього не було, то він просто без лицемірного поцілунку видав би Його. Проте не можна виключати, що Юда хотів приховати факт вчиненої ним зради від Ісуса і учнів, привітати Вчителя і злитися з їхнім гуртом, щоб потім, при появі загону воїнів, зобразити здивування.З кого складався загін, що прийшов разом із Юдою? Марко і Матфей говорять про «велику юрбу з мечами і киями» від первосвященників, книжників і старійшин. У синоптиків, очевидно, йдеться насамперед не про воїнів язичників з римського легіону, а про юдеїв, яких озброїли чим довелося і відправили на завдання глибокої ночі.Заарештований Ісус, звертаючись до народу, говорить: «Немов на розбійника вийшли ви з мечами і киями взяти Мене, щодня Я сидів з вами, навчаючи в храмі, і ви не брали Мене». Потім Він додає: «Але нехай збудуться Писання». Посилання на «Писання» пояснює, як Ісус розумів усе, що відбувалося. Для Нього було важливим не тільки те, що Він виконує волю Отця, але й те, що Він сповнює передбачене у писаннях пророків.Неодноразово висловлювалося припущення, що юнак, описаний у Євангелії від Марка, це не хто інший, як сам євангеліст. Це цілком відповідає манері давніх авторів приховувати себе за анонімними персонажами. Побічно це підтверджується тим, що Марко, якого ототожнюють з автором другого Євангелія, був родом з Єрусалима, дім його матері після воскресіння Ісуса стане одним із місць, де християни регулярно збиратимуться для спільної молитви (Діян. 12:12). За іншими припущеннями, нагий юнак це Іоанн, або Яків, або Лазар. Якщо виходити з того, що з Ісусом у той момент було лише троє учнів, то припущення про Іоанна або Якова виглядають цілком правдоподібними.

10 лютого, Зрада Юди, Таємна Вечеря і Гефсиманська молитваМк. 14:10, 42———Сьогоднішнє євангельське читання поєднує в собі три події, зраду Юди, Таємну Вечерю і гефсиманську молитву.Одразу ж після розповіді, в якій жінка вилила миро на голову Ісуса в домі Симона прокаженого, йде оповідь про те, як Юда пішов до первосвященників, щоб домовитися про те, як він зрадить їм Ісуса (Мк. 14:10, 11, Мф. 26:14, 15). З якої причини Юда зрадив Учителя? Зазвичай головну причину зради бачать у сріблолюбстві.Марк, який, як вважають, писав для християн, навернених з язичництва і мало знайомих з юдейськими звичаями, загострює увагу на вказівці часу, перший день опрісноків, і пояснює, що це день, коли заколювали пасхального агнця (Мк. 14:12).Події Таємної Вечері, описані Євангелістами, вплинули на християнську літургійну традицію. Усі давні євхаристійні чини, крім чину Літургії Григорія Богослова, що датується, ймовірно, п’ятим століттям, звернені до Бога Отця. Це пов’язано з тим, що Євхаристія за своїм змістом і формою повторює молитву, яку Ісус возніс Отцеві на Таємній Вечері. Текст цієї молитви Євангелісти не зберегли, однак слово «подякував», уживане Євангелістами (Мф. 26:27, Мк. 14:23, Лк. 22:17), однозначно вказує на подяку, звернену до Отця. За зразком цієї молитви, відомості про яку мали зберегтися в усному переданні, і були укладені перші євхаристійні чини.Сьогоднішнє Євангеліє показує, що Ісус був істинним Богом і істинною людиною, в Якому існували дві волі, Божественна і людська. Найяскравішим прикладом цього є Його молитва в Гефсиманському саду. У Марка ця молитва подана так: «Авва, Отче, все можливе Тобі, пронеси цю чашу повз Мене, але не чого Я хочу, а чого Ти» (Мк. 14:36). Вона свідчить про те, що по людськи Ісус боявся смерті і хотів би уникнути її, однак послух волі Отця поставив вище за Свою людську волю.

Зі Святою Неділею, дорогі друзі!Блудний син повертався додому не в розкоші й не в славі, а змучений, знесилений, покритий ганьбою та соромом. І як зустрів його батько? Не криком і не осудом, а обіймами, сльозами радості та святковим бенкетом. Так само і Господь приймає кожного з нас, коли ми з покаянням стаємо на дорогу до Нього.Господь не дорікне нам, не згадає нашої ганьби, не відштовхне, як це інколи роблять люди. Бо Його любов не залежить від нашої праведності чи заслуг. Він любить нас не «за щось», а просто тому, що Він є Любов.Коли ми підтверджуємо своє покаяння любов’ю і добрими справами, Він знову приймає нас із великою радістю, як Батько прийняв свого сина.Його милосердя безмежне. Але чи готові ми прийняти його? Чи готові визнати свої помилки, впасти перед Ним у молитві і щиро сказати: «Отче, згрішив я перед Тобою і більше не гідний зватися Твоїм сином»?Якщо так, то на нас чекає не осуд, а прощення. Не відкинення, а прийняття. Не темрява, а світло. І це світло є сам Христос, Який віддає Себе, щоб ми ожили, щоб ми мали надію і щоб наша душа знову наповнилася Його любов’ю.Нехай у нас буде відвага завжди повертатися до Бога, Який чекає, щоб подарувати нам життя з надлишком.Знайдемо в собі мужність визнавати свої гріхи так, як це зробив блудний син, і Господь прийме нас, заблукалих, знесилених, у Свої обійми та обдарує любов’ю і милосердям.

8 лютого - Притча про блудного синаЛк. 15, 11-32———Притча про блудного сина, яку читаємо сьогодні, є найвідомішою з усіх притч Ісуса Христа. За свідченням Луки, головними слухачами притчі були фарисеї та книжники, хоча учні також були присутні. Безсумнівно, був присутній і народ, включно з митарями та грішниками.У певному сенсі притча про блудного сина є скороченим викладом усього Євангелія. Якби з усіх притч, сказаних Ісусом, треба було вибрати одну, що найповніше відображає загальний зміст Його звістки, зверненої до людства, слід було б вибрати саме цю притчу. Якби в усьому Новому Завіті потрібно було позначити образ, що найточніше відповідає тому, що Ісус говорив про Свого Отця, це був би образ батька з притчі про блудного сина. Якби треба було знайти один символ, що найємкіше і найлаконічніше відображає християнське бачення людства у його стосунках з Богом, це був би блудний син.Батько у притчі символізує Бога, для Якого всі люди є синами і дочками. Кожному Бог дає спадкову частку, тобто ті таланти, здібності й можливості, які людина може повною мірою реалізувати, перебуваючи з Богом і присвячуючи Йому свої труди. Той самий потенціал людина може змарнувати далеко від Бога, використавши його для досягнення земних або гріховних цілей.Такий вибір стояв перед першими людьми, які могли через послух Богові зростати в чеснотах, але натомість за порадою диявола скуштували заборонений плід і відразу усвідомили свою наготу. Подібний вибір стоїть перед кожною людиною, і люди, один за одним, на тому чи іншому етапі свого життєвого шляху повторюють помилку Адама і Єви, піддаючись різноманітним спокусам під впливом диявола. У цьому сенсі блудний син стає символом кожної людини в той момент, коли вона робить вибір на користь гріха.В історії тлумачення притчі її первісний контекст досить швидко відійшов на другий план, і вже в епоху ранньої Церкви її почали розглядати в кількох основних вимірах. По перше, як універсальний образ відпадіння людини від Бога і подальшого покаяння. По друге, як вказівку на милосердя Боже, яке не знає меж. По третє, як короткий іносказальний опис усієї історії спасіння людства милосердним Богом через викупний подвиг Ісуса Христа. Залежно від обраного підходу підкреслюються і по різному тлумачаться ті чи інші подробиці.Зрештою, притча про блудного сина говорить про те, що Бог любить людину не за її заслуги, а тому, що любов є невід’ємною властивістю Бога. Любов батька з притчі є водночас образом любові Бога Отця і образом любові Бога Сина до людей, у тому числі й до тих, хто приб’є Його до хреста.

4 лютого - Церква шанує пам‘ять преподобного Ісидора ПелусіотськогоПреподобний Ісидор Пелусіот жив у IV - V століттях. Родом з Александрії. Виріс в середовищі благочестивих християн. Він був родичем Феофіла, архієпископа Александрійського, і його наступника святого Кирила. Ще хлопцем він покинув мирське життя і віддалився до Єгипту на Пелусіотську гору, яка стала місцем його чернечих подвигів. Духовна мудрість і строгий аскетизм преподобного Ісидора у світлі грунтовної обізнаності і природного знання людської душі дозволили йому в стислий час здобути пошану і любов ченців. Вони вибрали його своїм настоятелем і звели в сан пресвітера. Наслідуючи приклад святителя Івана Златоустого, якого йому довелося бачити і чути під час подорожі до Константинополя, преподобний Ісидор присвятив себе переважно християнській проповіді, тій "практичній філософії", яка, за його власними словами, є "основою будівлі і самою будівлею", тоді як логіка "є його прикраса", а "споглядання - вінець". Він був учителем і безвідмовним порадником для всіх, хто звертався до нього за духовною підтримкою - чи то проста людина, вельможа, єпископ, патріарх Александрійський або сам імператор. Після нього залишилося близько 10000 листів, з яких до нас дійшло 2090. Велика частина цих листів містить глибокі за Богословською думкою і разом етично повчальні тлумачення Священного Писання. Тут преподобний Ісидор виступає як кращий учень святителя Івана Златоустого. Любов і відданість преподобного Ісидора святому Іванові Златоустому виявилися в рішучих діях в захист святого Івана під час гоніння на нього імператриці Євдоксії і архієпископа Феофіла. Після смерті святителя, преподобний Ісидор переконав наступника Феофіла, святого Кирила Александрійського, вписати ім'я святого Івана Златоустого в церковні диптихи як ісповідника. За ініціативою преподобного Ісиора було скликано III Вcленський Собор у Єфесі (431), на якому було засуджено псевдовчення Несторія про Особу Ісуса Христа.Преподобний Ісидор досягнув глибокої старості і помер близько 436 року. Церковний історик Євагрій (VI століття) про преподобного Ісидора пише, що "життя його здавалося всім життям ангельським на землі".

3 лютого - Церква шанує пам’ять святого і праведного Симеона Богоприємця і пророчиці АнниПро праведного Симеона святий євангелист Лука пише так: “…чоловік той, праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти, перш ніж побачить Христа Господа” (Лк. 2, 25-26). Більшого свідчення святости нема і бути не може, а також ніхто не міг осягнути більшого щастя, як той, хто вже тут, на землі, на своїх руках тримав Спасителя світу. Старозавітнє передання говорить, що святий Симеон був одним із тих сімдесяти, що переклали книги Святого Письма на грецьку мову. Жив він, згідно з переданням, близько 300 літ, а помер наступного дня після Стрітення Господа нашого Ісуса Христа. Згодом його мощі перенесли до Царгорода, в церкву святого Якова, яку збудував імператор Юстин Молодший, і в якій спочивали мощі пророка Захарії і святого Якова, брата Господнього.Свята пророчиця Анна, дочка Фануїла, прожила з чоловіком сім літ, а потім до 84 літ життя день і ніч молилася і постила при храмі в Єрусалимі. В нагороду за це вона своїми очима побачила Спасителя і свідчила про цю подію всім, хто посвятився службі Богові і чекав Месії. Бог наділив її духом пророцтва.

Вже завтра, 2 лютого, ми відзначатимемо свято Стрітення Господнього, згадуючи євангельську подію, коли на сороковий день після Різдва Ісуса Христа, виконуючи припис тогочасного Закону, Пресвята Богородиця та праведний Йосиф Обручник принесли Богонемовля до Єрусалимського храму, щоб посвятити Його Богові та принести встановлену символічну жертву. Ця подія є глибокою і багатовимірною, адже в ній відкривається не лише послух Закону, але й таїнство зустрічі людства з очікуваним Месією.Свято Стрітення має особливе місце в церковному календарі, бо поєднує в собі прославлення Спасителя світу і вшанування Його Пречистої Матері. У богослужбовій традиції цього дня збереглися характерні риси, серед яких Чин малого освячення води та Чин освячення свічок. Саме освячення свічок є порівняно пізнішою традицією для наших земель, яка набула поширення з сімнадцятого століття. Її пов’язують з іменем Київського митрополита і святителя Петра Могили, який у своєму Требнику 1646 року впорядкував і ввів кілька нових чинопослідувань, серед них і Чин благословення та освячення свічок на Стрітення Господнє.Втім, коріння цієї традиції сягає значно глибших часів. У давнину в день Стрітення влаштовували урочисті ходи містом із запаленими світильниками, які благословлялися священнослужителями. Така процесія символізувала вхід Господа Ісуса Христа, Світла для світу, до храму, а водночас нагадувала вірним про світло Христове, що просвітлює кожну людину і розганяє темряву гріха та страху.У народній побожності стрітенським свічкам часто приписують надприродні властивості, побутують різні уявлення про захист від грому, блискавки, пожежі чи інших нещасть. Проте Церква застерігає від такого підходу. Оберігає не свічка і не будь який предмет, а сам Господь, Який відповідає на щиру молитву і живу віру людини. Коли ж віра підмінюється забобонами, тоді втрачається справжній духовний сенс освячення.Церковна свічка є передусім символом, а не талісманом чи магічним засобом. Вона є видимим знаком молитовного звернення людини до Бога, знаком жертви, віри і надії. Церква не встановлює жодних приписів щодо того, чи потрібно нести запалену свічку додому, скільки часу її зберігати або з якого матеріалу вона має бути виготовлена. Уся особлива увага до стрітенських свічок пов’язана з тим, що цього дня вони освячуються за особливим чином, а отже сприймаються вірними з більшою пошаною і благоговінням.До стрітенських свічок варто ставитися з повагою, як і до будь якої іншої освяченої речі. Їх можна засвічувати вдома під час особистої чи родинної молитви, просячи Божого благословення. У молитві освячення священник звертається до Христа Спасителя з проханням освятити ці свічі світлом Його благодаті, щоб так само, як видимий вогонь проганяє нічну темряву, невидиме світло Духа Святого просвітило наші серця, очистило їх від гріховної сліпоти і навчило бачити те, що є благовгодне Богові та спасенне для людини.Тож у свято Стрітення Господнього варто прийти до храму на Божественну літургію, щоб у молитві і Таїнствах пережити власну зустріч з Христом і закликати Боже благословення у своє життя, свої справи, думки та наміри. Нехай запалена вами стрітенська свічка стане не оберегом, а живим символом цієї зустрічі, знаком світла віри, яке Христос приносить у серце кожного, хто Його шукає.