Статистика telegram channel - @savatiy_sobko

📖 2 червня — Ісус залишає мир Своїм учням«Мир залишаю вам, мир Мій даю вам; не так, як дає світ, Я даю вам. Хай не тривожиться ваше серце і не страхається. Ви чули, що Я сказав вам: відходжу від вас і прийду до вас. Якби ви любили Мене, то зраділи б, що Я сказав: іду до Отця, бо Отець Мій більший за Мене. І ось Я сказав вам це ще до того, як це станеться, щоб ви повірили, коли це станеться. Уже небагато Мені залишилося говорити з вами, бо йде князь цього світу, і в Мені не має нічого. Але щоб світ знав, що Я люблю Отця, і як Отець Мені заповів, так і чиню: вставайте, ходімо звідси. Я є істинна виноградна лоза, а Отець Мій — виноградар. Кожну галузку на Мені, що не приносить плоду, Він відтинає; а кожну, що приносить плід, очищає, щоб більше плоду принесла. Ви вже очищені через слово, що Я сказав вам. Перебувайте в Мені, а Я — у вас. Як галузка не може сама приносити плоду, якщо не буде на лозі, так і ви — якщо не перебуватимете в Мені. Я — лоза, ви — галузки. Хто перебуває в Мені, і Я — в ньому, той приносить багато плоду; бо без Мене не можете робити нічого. Хто не перебуває в Мені, той буде викинутий геть, як галузка, і всохне; такі збирають і кидають у вогонь — і вони згоряють. Якщо ж ви перебуватимете в Мені, і слова Мої в вас перебуватимуть — чого тільки забажаєте, просіть — і буде вам.»(Ів. 14:27–15:7)🌿 «Мир залишаю вам, мир Мій даю вам», — промовляє Ісус до Своїх учнів.Це не просто слова втіхи — це заповіт. Це дар, який перевищує будь-який людський мир.Бо світ дає спокій тимчасово, поверхнево, з умовами.А Христос дає мир як джерело життя — глибокий, непохитний, небесний.Сьома заповідь Блаженств із Нагірної проповіді стверджує:«Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт. 5:9).І далі Христос конкретизує цю заповідь у Своїх настановах:«Мирися зі своїм супротивником швидше, поки ти ще в дорозі з ним» (Мт. 5:25),«Не протився злому. Але якщо хтось ударить тебе по правій щоці — підстав йому й іншу» (Мт. 5:39),«Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, що вас проклинають, творіть добро тим, що вас ненавидять, і моліться за тих, що вас кривдять і гонять» (Мт. 5:44).🕊️ Ісус кличе до глибокого миротворення — не як жесту слабкості, а як сили.Він навчає не боротися зі злом його ж зброєю, не відповідати помстою, не повертати образу на образу,а нести в серці те, чого сам світ не дає — мир від Бога.📿 Але звідки черпати цю силу людині?З єдиного джерела — з Господа.Цей мир — не результат практики, не навичка, не психологічна витримка.Це дар — надприродний, святий, влитий у душу того, в кому живе Христос.Ісус передає учням те, чим Сам володіє.Той, хто з Ним, — не просто отримує мир, а сам стає носієм миру.💫 Мир Христовий не схожий на мир людський.Людський — хиткий, заснований на страху, угодах, політиці, компромісах.Божественний — вічний, незмінний, як сам Господь.Цей мир не залежить від обставин.Він не руйнується під тиском війни, втрат, болю.Бо він не зовнішній — він живе в серці, вкорінений у Христі.💡 Такий мир:– дає силу мовчати, коли хочеться кричати,– благословляти, коли тебе проклинають,– любити, коли тебе ненавидять,– прощати, коли боляче.У серці миротворця:— прокляття перетворюється на благословення,— ворожнеча — на милосердя,— біль — на молитву.🕊️ Для Бога мир — це Його природа.Для людини — це дар, який приходить тільки через Христа.Тільки перебуваючи в Ньому, можна пізнати істинний спокій і передати його іншим.📖 У сьогоднішньому Євангелії Христос порівнює Себе з виноградною лозою,Отця — з виноградарем, а Своїх учнів — з галузками.Це образ єдності, життя, причетності.Без лози галузка не має життя. Так і людина без Христа — всихає.Святоотці тлумачили цей образ як символ Церкви — єдиного тіла у Христі,де кожен із нас — жива частина:«Бо як у одному тілі маємо багато членів, але всі члени не мають однакового призначення, так і ми, численні, є одним тілом у Христі» (Рим. 12:4–5).

Сьогодні Церква вшановує пам’ять Святих Отців Першого Вселенського Собору, що відбувся 325 року в Нікеї. Саме на цьому соборі було осуджено небезпечну єресь Олександрійського пресвітера Арія, людини дуже освіченої, зовні дуже благочестивого, аскета з високими моральними принципами. Його образ приваблював багатьох. Але за цією зовнішньою праведністю приховувалася отрута гордині.Арій навчав, що Син Божий, не єдиносущний Отцеві, а лише творіння, вищий за інші, але не Бог істинний. Це лжеучення хитро вводило в оману й викликало великі смути в Церкві.Серед отців собору був святий Спиридон Триміфунтський, простий пастир, який не мав глибоких філософських знань чи риторичних навичок. Але він мав те, чого не могли дати жодні школи, смирення, живу віру й силу Духа Святого.Під час обговорень, коли слова вже не діяли, святий Спиридон взяв до рук звичайний камінь, помолився, стиснув його і сталося диво: із каменя вирвався вогонь, вода потекла донизу, а в руці залишилася суха глина.Так Святий явив образ Пресвятої Трійці, одна сутність, але три нероздільні й неподільні Іпостасі: Отець, Син і Дух Святий. Як у камені вода, вогонь і глина, але один камінь, так і в Божестві, три Лиця, але один Бог.Це було красномовніше за тисячі слів. Істина перемогла. Церква утвердилася в вірі: Христос є Бог істинний, світло від Світла, народжений, а не створений, єдиносущний Отцю.

«Я зійшов від Отця і прийшов у світ; і знову залишаю світ і йду до Отця» (Ін. 16: 28), – говорить Господь наш Ісус Христос Своїм учням. Після Свого воскресіння Христос належав вже не стільки землі, скільки Небу, адже подвиг земного служіння Сина Божого завершився, Він зробив те, що Його Отець доручив Йому зробити, і тепер Йому належало увійти у славу Свою, яку Він мав, «коли ще не було світу» (Ін. 17: 5). Євангельська подія, яку ми сьогодні згадуємо, позначає завершення земного служіння Спасителя. Водночас Вознесіння Христове є сполучною ланкою між Його воскресінням з мертвих та П’ятидесятницею – сходженням на учнів і апостолів Духа Святого і народженням новозавітної Церкви. Тому Вознесіння Господнє водночас стає початком нового, іншого життя – з Богом. Вознесіння Христа на небо з тілом означає, що разом з Собою Христос забирає нас усіх, адже Син Божий прийняв на Себе природу всіх людей. Ісус Христос відкрив нам шлях до неба, прихилив до нас небеса, і тепер лише від нас залежить: чи приймемо ми цей дар, чи докладемо зусиль, щоби від тимчасового піднятися до вічного, від земного – до небесного.Кондак свята Вознесіння проголошує: «Сповнивши наше спасіння і з’єднавши земних з небесними, вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, не розлучаючись, але невідступно перебуваючи і взиваючи до тих, що люблять Тебе: «Я з вами і ніхто проти вас». Спаситель, Який з нами по всі дні до кінця віку, за даною Ним обітницею – завжди з кожним із нас. Йому слава навіки! #Церква_з_тобою

Середа цього тижня - особливий день, що має назву Віддання Пасхи.Це завершення сорокаденного періоду після Воскресіння Христового - останній день, коли Церква звершує богослужіння урочистим Пасхальним чином. Цього дня ми востаннє в році молитовно згадуємо події Великодньої ночі, співаємо пасхальні піснеспіви й вітаємо один одного радісними словами: «Христос Воскрес!»Саме в цей день завершується земне перебування Воскреслого Христа, який, перед Своїм Вознесінням, ще раз утверджує апостолів у вірі та дарує їм мир.Апостол Павло у своїх посланнях писав:«Бо я передав вам спочатку те, що й сам прийняв, а саме: що Христос помер за грiхи нашi, за Писанням, і що Він був похований, і що воскрес на третій день, за Писанням… Якщо Христос не воскрес, то віра ваша марна: ви ще у гріхах ваших… Але Христос воскрес із мертвих, первісток серед померлих… Як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть».Ці слова - суть нашої віри. Подія Воскресіння Христового є основою християнського сподівання, адже ми віримо у власне воскресіння і вічне життя з Богом.Недарма преподобний Серафим Саровський, один з найулюбленіших святих, зустрічав кожного словами: «Радість моя, Христос Воскрес!» Ці святі слова варто промовляти не лише у святкові дні, а щодня - адже Сам Господь провістив, що радості цієї в нас не відніме ніхто і ніколи.Пам’ятаймо про це і бережімо в серці Пасхальну радість. Щонеділі, у дні так званої «малої Пасхи», ми знову і знову долучаємося до цієї тайни - спільно святкуючи перемогу життя над смертю.Нехай Воскреслий Христос укріпляє нас на життєвому шляху, а Його перемога над смертю буде для нас джерелом світла, сили і невмирущої надії.Христос Воскрес!Воістину Воскрес!

Сьогодні Свята Церква пропонує нашій увазі євангельське читання про зцілення сліпонародженого.На самому початку цієї події учні запитують Ісуса Христа: «Учителю, хто згрішив – він чи його батьки, що народився сліпим?» І відповідь Спасителя була несподіваною: «Ані він не згрішив, ані батьки його, але це сталося для того, щоб на ньому явилися діла Божі».Здається, важко прийняти це. Невже Божа слава в тому, що людина прожила сліпою стільки років, знедолена, відкинута, у темряві? Чи не могли б люди прославити Бога, побачивши щасливу, здорову, благословенну долю? Невже лише страждання є умовою дива?Але ми з вами знаємо відповідь. Людство не схильне дякувати за здоров’я, поки не втратить його. Не вміє бачити дар у звичних речах – у світлі, свободі, диханні. Те, що є природним, сприймається як належне. І тому часто лише через біль відкриваються очі душі.Сліпонароджений не просто отримав фізичний зір – він зустрів Бога. І це головне чудо. Не факт зцілення, а факт зустрічі. Бо він повірив, визнав Ісуса Месією, тоді як ті, що мали очі, – не повірили. Його темрява виявилася кращою за їхнє світло, бо привела до віри.Так і в нашому житті. Горем, втратою, стражданням Бог часто стукає у зачинені двері серця. Один проповідник каже: «Милостивий Бог не залишить тебе, поки не скрушить серце твоє, або кісток твоїх». Але це не покарання, а спасіння. Бо краще бути зламаним, але живим у вічності, ніж успішним і мертвим у душі.Господь дарує благополуччя, радість, світло. Але коли ми в цьому не бачимо Його – Він може дозволити нам побачити Його в сльозах. Бо Він не хоче, щоб ми загинули у своєму спокої.Зцілення сліпонародженого – це про кожного з нас. Бо ми теж часто живемо в темряві. І лише зустріч з Христом відкриває справжнє світло.

У сьогоднішньому євангельському читанні Господь відкриває Себе як Месія простій самарянській жінці. Цей момент надзвичайно промовистий: Бог звертається не до вельмож чи книжників, а до жінки, яка була чужою для іудеїв і мала непросте минуле. Тим самим Ісус свідчить про те, що Його Слово – живе, спасенне і звернене до кожного, незалежно від походження, статі чи морального стану.Бесіда Спасителя з самарянкою відбувається одночасно на двох рівнях. Жінка говорить про буденні речі – воду, спрагу, місце поклоніння Богові. Вона ставить прості запитання, які хвилюють її душу. Але відповіді Христа — набагато глибші. Він веде її від зовнішнього до внутрішнього, від тілесного до духовного, від поверхневого знання до таїнства істинного богопізнання.Самарянка запитує: як Ти можеш дати мені воду, якщо сам не маєш чим зачерпнути, а колодязь глибокий? Чи Ти більший за отця нашого Якова, який дав нам цей колодязь? Ісус же говорить їй про воду живу, яка утамовує не тілесну, а духовну спрагу, яка стає джерелом життя вічного. Вона питає: де треба поклонятися Богові — в Єрусалимі чи на цій горі? А Він відкриває, що настає час, коли істинні поклонники будуть поклонятися Отцю в дусі та істині.Він також торкається її особистого життя: «Добре ти сказала, що не маєш чоловіка, бо п’ятеро чоловіків мала, а той, кого нині маєш, не чоловік тобі» (Йо. 4:17-18). Але каже це не з докором, не з осудом, а з милосердям і любов’ю. Господь показує, що бачить її серце, знає її минуле, але все одно звертається до неї з глибокою повагою — як до тієї, хто спроможна прийняти істину.Ця розмова змінює жінку. Вона пізнає в Ньому не просто пророка, а самого Христа — Месію. Її серце відгукується, тому що в Його словах вона чує не осуд, а запрошення до нового життя, в якому є глибший сенс, ніж у щоденній рутині та земних турботах. Вона залишає водонос і біжить до людей, щоб розповісти про Того, Хто відкрив їй всю правду про неї саму. Зустріч із Богом змінює її, пробуджує в ній нову гідність, нове покликання.Господь ніколи не порушує нашої свободи. Він ніжно і терпляче стукає в серце кожної людини, але входить лише тоді, коли Йому відчиняють. Часто ми живемо так, ніби Бог не втручається, і думаємо, що це Йому до вподоби. Але насправді Він говорить з нами через Євангеліє, через Священне Передання, через Церкву і її священні устави. Так само, як Він лагідно вказав самарянці на її життя, щоб пробудити в ній покаяння, не осудивши, так і нас закликає до світла і правди — з любов’ю і надією.

Чим особливе СВЯТО Переполовення Пʼятидесятниці?Це свято для багатьох досі залишається маловідомим. Мова йде про святкування середини (половини) молитовного 50-денного шляху між Воскресінням Христовим та Зішестям Святого Духа на апостолів. Звідси й назва – Переполовення (грец. Μεσοπεντηκοστή) – тобто, половина шляху між Пасхою і Трійцею. Це свято є перехідним Господнім святом, яке відзначається щороку через 25 днів після Великодня. В цьому році воно припадає на 14 травня. Переполовення святої П’ятидесятниці належить до давніх християнських свят. В час життя й служіння святителя Іоана Золотоустого це свято вже було відомим та встановленим Церквою Христовою. У V столітті святитель Анатолій Константинопольський, а за ним і преподобний Андрій Критський у VII столітті, преподобний Іоан Дамаскін у VII столітті та преподобний Феофан Сповідник у ІХ столітті оспівали Переполовення у духовних піснях, якими й до сьогодні свята Церква славить Господа в цей день. Назву свята Церква запозичила з Євангелія, яке благовістить про Господа нашого Ісуса Христа: що Він, у дні Свого земного життя, на третій рік Своєї проповіді, в переполовення старозавітного свята Кущів, увійшов у храм і навчав (Ін. 7: 14). Свято Кущів було одним із трьох великих всенародних юдейських свят, на згадку перебування євреїв у кущах (наметах) під час їх мандрів пустелею, і особливо на згадку показаного Богом Мойсеєві на горі намета (Вих. 25: 40), за подобою якого було створено перший храм – скинію. Те старозавітне свято тривало вісім днів, з яких перший і останній були особливо важливими. На восьмий день святкування звершувався обряд урочистого виливання води, що знайшло відображення у традиції звершувати мале освячення води в день Переполовення П’ятидесятниці. Виливання води символізувало сходження Святого Духа, адже поряд з періодом післясвята Пасхи Переполовення вказує на день Святої Тройці, який наближається.Євангеліє в цей день оповідає нам про повчання Господа Ісуса Христа в Єрусалимському храмі. Юдеї, чуючи вчення, виголошене Спасителем, «дивувалися, кажучи: як Він знає Писання, не вчившись?» (Ін. 7: 15). Тоді «багато ж з народу увірували в Нього і говорили: коли Христос прийде, невже створить більші чудеса, ніж Цей створив?» (Ін. 7: 31). У цьому вченні, виголошеному в день Переполовення, Господь явно свідчить, що Він є тим самим обіцяним Месією, про якого свідчили Закон і Пророки, рівним із Богом Отцем, Законодавцем і Заступником за людський рід. Слова Христові провіщають про час зішестя Святого Духа, який наближається. Таким чином, Переполовення П’ятидесятниці є явленням Божественної сили та мудрості Спасителя, як Месії, що посилає Святого Духа. Православна Церква у день цього свята після Літургії звершує Чин малого освячення води, просячи Господа напоїти спраглі душі водами благочестя, як Сам Він сказав: «Хто спраглий, нехай іде до Мене і п’є» (Ін. 7: 37). Ікона свята Переполовення зображує Ісуса Христа, Котрий навчає в Єрусалимському храмі, а старці-книжники сидять довкола Нього і здивовано, захоплено слухають. Зазвичай постать Ісуса Христа зображується помітно більшою від інших людських силуетів – цим іконописці підкреслюють духовну велич Господа. Христос воскрес!

Жінки-мироносиці, пам’ять яких вшановуємо сьогодні, були відданими ученицями Господа Ісуса Христа, що супроводжували Його, були свідками Його смерті та погребіння, а в ніч Його воскресіння прийшли віддати останню шану Учителю. На світанку вони принесли до гробу Господнього миро, аби за тогочасним звичаєм намастити ним тіло свого померлого Учителя.Вони не побоялися ні переслідування старійшин, ні варти, яка охороняла гробницю Спасителя, ні інших небезпек. Жінками керувала любов – та, якої їх навчав Господь і яка долає всі перешкоди, навіть смерть.З Євангелія знаємо за іменами сімох жінок-мироносиць: Марію Магдалину, Марію Клеопову, Соломію, Іоанну, Марфу й Марію, Сусанну. Були й інші жінки, але їхні імена залишились для нас невідомими.Жінки-мироносиці стали першими, кому ангел сповістив про Воскресіння Господнє. Згодом і Сам Спаситель явився мироносицям та промовив: «Радуйтеся!», і саме вони були послані сповістити Його учням радісну звістку. Таким чином, жінки-мироносиці стали апостолами для апостолів (апостол – від грец. ἀπόστολος – посланець), і першими серед людей поширили звістку про Воскресіння Христове, про перемогу життя над смертю.Вітаємо усіх жінок-християнок зі святом, адже ви є спадкоємицями мироносиць. Нехай приклад святих жінок-мироносиць буде джерелом духовного натхнення, а їхнє молитовне заступництво допомагає у вашому житті!

Фома одним із перших став апостолом, учнем Господа нашого Ісуса Христа, був Йому відданий, але, маючи критичний розум, відмовився вірити розповідям інших про воскресіння Спасителя – адже його не було серед інших десяти апостолів під час явлення воскреслого Вчителя. «Якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю» (Ін. 20: 25) – такою тоді була перша реакція апостола Фоми, який палко любив Христа і був розчавлений звісткою про хресну смерть Спасителя. Тому він спершу не повірив розповідям інших про воскресіння, звідси й назва «невіруючий». Але вона не є коректною, адже святий апостол Фома був віруючим, він повірив Ісусу Христу ще тоді, коли вперше почув проповідь Спасителя. «Невір’я» апостола Фоми святі отці називають «благим невір’ям», яке вчить не вірити іншим сліпо, бездумно, а вірити розумно, ставлячи запитання, переконуючись, відшуковуючи істину. З Євангелія дізнаємося, що апостол Фома спершу не повірив Христовому Воскресінню, доки не «прийшов Ісус, коли двері були замкнені, став посеред них і сказав: мир вам! Потім говорить Фомі: дай палець твій сюди і подивись на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним. Фома у відповідь сказав Йому: Господь мій і Бог мій! Ісус говорить йому: ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ін. 20: 26 – 29). Цей приклад є дуже важливим, адже закликає нас здобувати тверду віру, яка народжується від подолання всяких сумнівів. До речі, згадаймо, що інші апостоли теж не відразу повірили Воскресінню Господа Ісуса Христа, коли про це їм сповістили жінки-мироносиці. Апостоли увірували після того, як на власні очі побачили Воскреслого Спасителя і переконалися, що Він мав після Воскресіння не уявну, примарну плоть, і на ній залишилися сліди від розп‘яття. Фома хотів мати такі самі свідчення, що їх мали інші апостоли раніше. Тож цілком природно, що апостоли шукали та прагнули відповідей. Не відкидали, не заперечували, а шукали – і знайшли їх!Сьогоднішню неділю ще називають Фоминою, Антипасхою, що в перекладі з грецької «αντίπασχα» означає «навпроти Пасхи», «замість Пасхи». З давніх часів неділя після Великодня, як завершення Світлого тижня, святкувалася особливо і складала ніби заміну Пасхи. В цей день оновлюється пам’ять Воскресіння Господнього спогадом, як Ісус Христос вдруге явився Своїм учням заради апостола Фоми. Тож не бійтеся шукати зустрічі з Богом, не бійтеся ставити запитання і не соромтеся сумнівів, бо, долаючи їх, ви здобуватимете тверду і діяльну віру. А саме віра, наша вірність Богові, найбільше потрібна для нашого спасіння!

Великомученика Юрія Переможця знають і люблять українці. Він вважається покровителем низки українських міст, здавна шанований як захисник київських князів та українського козацтва. Частково з цим великомучеником пов’язане й укріплення і поширення християнства на українських землях: князь Володимир Великий, перш ніж охрестити Україну-Русь, сам прийняв хрещення – й імовірно, це сталося в Криму поблизу Корсуня в Георгіївському монастирі.Так, ми знаємо цього великомученика під двома іменами: Юрія і Георгія. Юрій – це український відповідник грецького Георгій (Γεώργιος), що означає «хлібороб».За життя святий Юрій був воїном. Він здобув визнання при дворі імператора Діоклетіана, посівши високу посаду. Та імператор був язичником і поборником християнства – і коли він розпочав гоніння на християн, святий Юрій відкрито виступив проти нього, засудивши дії Діоклетіана. Він привселюдно оголосив себе християнином, відпустив на волю своїх рабів і роздав статки нужденним. За це його ув’язнили і піддавали жорстоким тортурам, а згодом, коли великомученик так і не відмовився від спасительної віри в Господа, його стратили.Церква вшановує святого великомученика Юрія як Переможця зла та неправди. В іконографії він часто зображується вершником, який списом вражає змія – це символізує його перемогу над дияволом. Він вважається особливим заступником воїнів.Святий великомученику Юрію, дай нам сил у нашій боротьбі проти зла, захисти всіх наших воїнів та моли Господа про заступництво над усіма потребуючими в час цієї несправедливої війни!#Церква_з_тобою