Дарк академія, таємниці минулого, нерозкрите вбивство у герметичному колі підозрюваних, ненадійна оповідачка і товстий шар гостросоціальних контекстів — головні інгрідієнти цього трилерного дебюту, що у рік виходу зібрав багато читацьких відзнак.

Історія з одного боку дуже типова, передбачувана і містить в собі низку широко розповсюджених тропів, і я б не сказала, що у масиві сучасних трилерів помітно виділяється сюжетом чи піднятими темами.

З іншого — з цими тропами і темами вона працює доволі цікаво, хай і не аж інноваційно.

Дія починається із зустрічі випускників елітного коледжу, де зустрінуться колишні друзі із «зіркової» сімки свого курсу.

Одну із учасниць цієї сімки вбили ще під час навчання.

Інший став головним підозрюваним у її вбивстві.

Але справа так і не була розкрита, тож «розслідування» буде ретроспективним, і багато таємниць вийде на світло під час цієї сходки.

По кількості твістів, я б припустила, що роман писався під серіальну екранізацію, бо в серіалах такі сюжети, розбиті на окремі епізоди зі схожою структурою, працюють найкраще: зачіпка 🖇 спогад 🖇 глибше занурення 🖇 зміна перспектви 🖇 деталі, що радикально змінюють всю експозицію 🖇 шокуюче викриття.

Структура тут на правді працює не тільки на користь динаміці, а й грає поганий жарт в плані інтриги, тож детективна лінія — не найсильніша сторона роману.

Але вона і не займає в історії центральне місце, бо це значно більше психологічний трилер, що досліджує химерну мотивацію персонажів, ніж шукає відповідь на питання, хто саме тримав ніж у руках.

А персонажі тут всі до одного мають власні таємниці, всі до одного токсичні і неідеальні, всі до одного — в сірій моральній зоні у найкращому випадку.

Дарк академічний сетинг лискучий, місцями аж до приторності відполірований і зосереджений більше не на інтелектуальній, а на статусній складовій.

Тобто, занурює не в стільки академічну атмосферу, скільки в середовище, сповнене конкуренції, складних стосунків, еґоїзму, перфекціонізму, карʼєрних прагнень, потреби у зовнішньому підтвердженні і невидимого протистояння і боротьби за найбільш перстижні можливості.

І навіть через 10 років після вбивства, по великому рахунку, ніхто із головних героїв не прагне розкрити злочин минулого.

Їхні справжні прагнення еґоцентричні і десь навіть трохи соціопатичні, а розслідування — скоріше побічний ефект, що виникає і спробі кожного з них досягти власної мети.

При цьому, вони не одновимірні і не надто клішовані, тож спостерігати за їхнім розкриттям і поступовою деградацією дуже цікаво.

Так само і ненадійність головної оповідачки має тут цікавий відтінок, бо вона ненадійна не тому, що бреше читачеві — бреше вона як раз тільки собі, проте ця брехня настільки неприхована, що читати між рядків не складає труднощів.

Її портрет — один з найцікавіших, і хоча їй важко співчувати, все ж через її складній та багатошаровий образ авторка висвітлює величезну кількість соціальних тем: стосунки батьків із дітьми, надмірні очікування і тиск, спотворене сприйняття світу і свого місця в ньому, маніакальна амбітність і придушення своіх ширих бажань задля досягнення навʼязаноі мети, переживання різного роду травм і трансформація, що не веде до неоднозначного розвитку, де на одній шальці терезів — великі досягнення, тоді як на інші — глибочезна пустка в душі і саморуйнація.

Історія некомфортна, часто неприємна, проте атмосферна і дуже захоплива.

Вона не веде до однозначних висновків і не дає простих відповідей — скоріше, просто висвітлює певні людські пороки.

Грає на тих почуттях, коли відчуваєш себе трохи кращою людиною, споглядаючи, наскільки огидними бувають люди і на що готові піти заради досягнення власних мрій.

І на тих, що задовольняють відчуття справедливості, коли карма наносить свій удар.

📖 «У снах я тримаю ніж»
✍️ Ешлі Вінстед

Vivat