📣 Днями була на Майдані Незалежності, засиділася біля прапорів, коли прийшла до тями - сутеніє. А мені ж додому ще якось добиратися…Ледве встигла на останню маршрутку. Десь попереду розмовляли між собою чоловіки. Оскільки всі притихли і заснули, то я мимоволі чула розмову.- Дивись, у містечках і селах людей на вулиці не видно. - Так, у великих містах ще куди не йшло, а в селах ввечері людини не побачиш.- А памʼятаєш різдвяний ярмарок у нас? Тисячі людей на вулиці, тисячі! А зараз… Ти при роботі?- Мушу. По 16 годин вкалую. Коли свою з малим в Польщу відправив, то виявилося, що працедавець не дає койко-місце на малого, тільки дружині. То мушу вкалувать, аби їм там кімнату оплатити. Але куди далі сидіти? Малому 15. Хтозна, що тут буде… А ти?- Перебиваюсь. До війни, ти ж памʼятаєш, як воно було? Нижче Німеччини я ніде не працював. Можна було жити. А зараз… Сиджу…- Бач, як повернулося… А все ця влада. Крадуть, як сумашедші. Що нинішні, що колишні. Однакові..- Та так…Я могла би, звісно, вибухнути, аби дати нехитрим виборцям нинішнього горя безкоштовний пробний урок політології, соціології, а, головне, дебілології. Але я побувала на кладовищі, а потім біля народного меморіалу. Я була вимотана і знесилена. Та й люди в автобусі, в основному, спали.Я в полоні у людиноподібних мавп. Бо, ніби і є щось людське: самі порівнюють тоді і зараз, самі визнають, що тоді жили, працювали, мали плани - міста розвивалися, про війну й не згадували, за кордон моталися, дітей не вивозили, грошей мали доста, а зараз животіють без грошей, без виїзду, без перспектив, зате під ракетами і шахедами - вирок, як він є. І раптом: «всі вони однакові», «а за кого було?», «думали, як краще!»Ні, все-таки мавпи.Я два дні відходила від побаченого, яке видавалося ще страшнішим на тлі почутого…