🌟Орхан Памук «Стамбул: спогади та місто»

Мене не дуже цікавить автобіографія Орхана Памука, але мене дуже підкупило оце:
«спогади про велике місто, що втратило колишню велич, смуток і бажання показати справжнє обличчя міста».

А таке я люблю.

Але мене обманули. Знову…

😶

Бо це значно більше рефлексія на тему минулого, ніж книга про Стамбул.

Тут опис життя-буття і дорослішання самого Памука: багатоквартирний п’ятиповерховий будинок, де жили кілька поколінь великої родини Памуків, родинні стосунки, навчання, перше кохання. І все це - не в хронологічному порядку. За що особливо дякую

Автор стверджує, що місто випромінює меланхолію, спричинену падінням Османської імперії та встановленням нової Республіки за Ататюрка.

😐

І вся ця меланхолія, за Памуком, виникає зі суму за минулим. А при Кучмі-то ще стояв.

При цьому автор дуже детально описує емоційні потрясіння, які пережив у дитинстві. Разів зі сто згадує, що батьки постійно «гризлися», батька часто не було вдома, а сам маленький хлопчик Орхан ревниво змагався за прихильність та увагу матері з братом

А от самого Стамбула мені якраз і не вистачило.

🐾

Орхан Памук не так багато описує місто, він більше цитує тих, хто вже описував його до нього: і письменників, і поетів, і журналістів, і художників….тут є навіть окремий розділ присвячений серії гравюр про Стамбул

Автор постійно нагадує, що Босфор буквально за його вікном. Постійно сипле назвами вулиць, районів, будинків. Але для мене це все ніц не означає.

Я один раз була в Стамбулі й, шо-шо, а назви вулиць точно не запам’ятовувала.

😭

Натомість майже вся увага його зосереджена на цій «громадській меланхолії», яка нібито пронизує місто і сам Босфор

Ну не знаю. Не оцінила я те, що він написав у цій книзі.

😐

Бо, якщо подумати, то чи не могла його власна юність у меланхолії і депресії посприяти тому, що він побачив цю меланхолію всюди? Що все було в чорно-білих фарбах. А не «місто так себе уявляє»

🫥

Коли твої батьки безперервно «гризуться» зайшло мені це слово, батько десь гуляє і не буває вдома, а ти сам у дитинстві ревниво змагаєшся за дрібку маминої увагу… ну то понятно, що твій настрій у цьому віці автоматично проектується на все на світі. Навіть на Босфор

Тай таке, сум величного Босфору, меланхолійний Стамбул

Руда стерлядь про книжки