Фрідман у «Київстарі». Тест на самостійність Корецького

Тиждень тому я писав про українську санкційну діалектику: Київ вимагає від європейців жорсткості щодо російського капіталу, водночас залишаючи його у власній стратегічній інфраструктурі. Проте  історія взаємин Фрідмана та «Київстару»  не завершилася, а дає підстави поцікавитися відповідальністю цілком конкретних українських посадовців.
 
Мін’юст пояснює: для стягнення активів потрібні документальні докази. Так воно і є, але є нюанс: народний депутат Володимир Ар’єв стверджує, що міністерство навіть не зверталося до профільних відомств із відповідними запитами. Мабуть, чекають, коли їм принесуть інформацію.
 
Тому народний депутат звернувся до прем’єра Сергія Корецького. І це логічний крок: якщо у виконавчій владі декларують обмеженість власних можливостей, хтось має організувати покласти цьому край. Прем’єр для цього підходить найкраще.
 
Вихідні обставини цієї справи вже відомі. За розрахунками «Цензор. НЕТ», Фрідман, Авєн і Косогов через LetterOne та VEON зберігають близько 43,4% непрямого економічного інтересу в Kyivstar Group. Це найбільші власники української компанії. Персональні санкції обмежили їхні окремі права, але не припинили права власності та не обмежили можливості неформального впливу на менеджмент. Поява акцій на американській біржі також не змінила походження цього капіталу. Отже, пояснювати, що російські акціонери десь загубилися між офшорами і щось в них там заморожено, було б щонайменше наївно.
 
Підстави для уваги держави набагато серйозніші за російський паспорт бенефіціара. Нагадаю, що СБУ ще у вересні 2023 року повідомила Фрідману про підозру. За версією слідства, після початку повномасштабного вторгнення він здійснює фінансування Тульського патронного та Уральського оптико-механічного заводів, які випускали продукцію, що фізично вмивала та калічила українців.
 
Російський Альфа-Банк Косогова продовжує фінансову співпрацю з «Ростелекомом»: у червні сторони уклали угоди про факторинг на 20 млрд рублів і гарантії на 11,5 млрд. ГУР також описує кредитування банком виробників боєприпасів, ракетних двигунів та авіаційних систем. Українським чиновникам є що вивчати, причому частина інформації оприлюднена самими учасниками угод. Як кажуть, було б бажання. Підстав для термінового ініціювання процесу націоналізації чи примусового продажу російсько частки – безліч і стає ще більше з огляду на купівлю Київстаром нових бізнесів.
 
І, мабуть, це цілком очевидно. Ми телефонуємо рідним через «Київстар», замовляємо машину в Uklon, записуємося до лікаря через Helsi, шукаємо ліки на Tabletki.ua. За кожною такою дією –  подробиці нашого життя, які ми довіряємо сервісам, розраховуючи на їхню захищеність. Ладно ми – звичайні громадяни, але ж поряддержавні установи, які користуються зв’язком, хмарними рішеннями та кіберзахистом оператора. Російський олігархат у власниках – це нонсенс і пряма загроза нацбезпеці. Виявилося, це треба владі пояснити.
 
Поїздка військового додому, його коло спілкування, звернення по медичну допомогу –  потрапивши до ворога, такі відомості можуть поставити людину під удар. Для державної установи компрометація її систем може означати витік службової інформації або зупинку роботи в найгірший момент. Хотілося б, щоб Сергій Корецький поставився до цих ризиків з усією серйозністю, якої вони заслуговують. За ними стоять безпека людей і здатність держави захищатися.
 
Показово, що Сергій Корецький уже показав готовність зрушувати з місця складні питання у випадку із Sense Bank. Його рішення активізувати продаж банку, а отримані кошти спрямувати на потреби Сил оборони повністю підтримую. Це правильний напрям: колишній актив російських олігархів має працювати на Україну.