Між унікальністю та винятковістю: як українцям не повторювати чужих помилок та зберегти привабливу унікальність 💬 Дивлячись на інші суспільства, особливо європейські, ми очікуємо від них набір дій, в яких зрештою хочемо побачити себе (щоб вони були як ми), ніби відображення в дзеркалі. Тобто, такі, які діють, мислять, усвідомлюють як ми і від того — такі як ми, діють як ми, реагують як ми. Це породжує необґрунтовані очікування, які на виході породжують розчарування, агресію і звинувачення. І здається, що обговорення цього не на часі, враховуючи важливість інших проблем, як війна, але це те, що формується тут і зараз, і після корегувати може бути пізно. ❓Але чи насправді в інших ми хочемо бачити відображення себе? Для відповіді на це питання треба побудувати різницю між унікальністю та винятковістю, бо це здаються ніби синонімічні терміни, але насправді абсолютно різні в суспільних категоріях. 📌 Унікальність — це щось неповторне, те, що існує лише тут і зараз в одному варіанті без аналогів у певний проміж часу і за певних умов і при цьому не заходить на поле хто більш кращий. Унікальність самодостатня по собі. Щодо суспільств, то мова про унікальний досвід, який переживає суспільство, наділяючи це суспільство/країну унікальними характеристиками в часі. Досвід українського суспільства зараз є унікальним для Європи за формою і змістом. І за цей досвід платиться важка ціна, тому з повагою до сплаченої ціни — унікальність має реалізовуватись. ❗️ Але зміщення в наратив суспільної винятковості — небезпечне, бо це історично пожирає нації. 📌 Винятковість/виключність — це переконаність суспільств в особливому праві, привілеї на існування, дії, критику тощо, що часто стає спотворенням власної унікальності. Коли ми починаємо стверджувати, що наш досвід зробив нас не просто унікальними, а надав «винятковість чи виключність прав». На рівні комунікацій це працює у різних формах. Через усвідомлення унікальності, суспільний діалог із зовнішнім світом будується на принципах: «Ми/наш досвід унікальний — і він потрібний Вам», «наша унікальність може працювати в партнерстві та давати 1,2,3» тощо. Наратив винятковості будується у суспільних комунікаціях так: «ми Вас захищаємо (хоча насправді в першу чергу — ми захищаємо себе)  — і тому ви нам винні», «ми у війні — і тому у нас виключне право вимагати», «ми виключні українці, бо стримуємо Кремль — а ви такі, такі, такі». Виключність будує токсичність, а апеляція до унікальності і усвідомлення унікальності будує інтерес інших та можливості.Тому, коли в інших — ми хочемо бачити себе, то чи насправді хочемо? Бо якщо інші будуть як ми (повністю), то тоді ми не будемо унікальними. І наша унікальність в геополітичному та суспільному просторі не буде товаром. ❓Чому це важливо? Багато народів в епоху своєї унікальності (а унікальність не стала, вона має межі активного природного експлотування) переходили із концепту унікальності до концепту винятковості. 🇯🇵 Японія, яка із закритої держави на початку ХХ ст. стала унікальним прикладом швидко переходу до модерністського, політичного, економічного та військового гіганта, який переміг Російську імперію у війні, але до 1920–30-х рр., працюючу унікальність трансформували у концепт винятковості японської нації, спотворивши принципи класичного «kokutai»  (національного організму). 🇩🇪 Німеччина після Першої світової війни була унікальна за процесом відбудови, де золоті роки Веймарської республіки припали на 1925–28 роки. Але під час перших же викликів кризи 30-х зароджений ревізіонізм перетворив німецьке суспільство та його привабливу унікальність у концепт винятковості, який сповідував нацизм: нацизм зароджувався та збільшувався на сприятливому суспільному полі, а не нацизм спочатку виник, а потім спотворив.Сучасні приклади помилок: Ізраїль та Польща 🇵🇱 Польща, яка дійсно мала свою унікальність росту пострадянської економіки через вступ до ЄС, трансформації інституцій, зростанні впливу в регіоні. Особлива польська унікальність від німецької травми 2СВ: німецька політика робила неймовірно багато для Польщі. Німці вкладали в Польщу, бо та мала перед післявоєнною Німеччиною унікальний образ (з різних причин) місця, через яке треба спокутати провину перед всією Східною Європою, + набір інших інтересів — все це в останні десятиліття у Польщі трансформувалось у доволі токсичний концепт польського суспільства про свою винятковість: як історичну, так і регіональну, так і права жертви 2СВ. Особливо винятковість прав вимог через образ вічної жертви. Що зрештою вже підриває саме польське суспільство та відштовхує тих, кого привалювала первинна унікальність, особливо у східній Європі. Прикладом привабливості Польщі були періоди 2000–2010-х, коли в Україні активно ставили польський досвід за приклад, як орієнтир, що було відображенням польською унікальності. Станом на сьогодні, який відсоток українців хотів би у власному суспільстві бачити відображення саме польських підходів?🇮🇱 Ізраїль, який унікальний від моменту свого існування та завдяки унікальній боротьбі за власне існування, що власне створило унікальні характеристики його суспільства у світовому образі через релігійні концепти винятковості та політичну радикалізацію, — все більше йде по тому популістичному шляху виключності, що руйнує унікальність і привабливий образ, який він мав багато років тому. Втрачена унікальність у популістичному просувані винятковості, породженій й багатьма релігійними моментами, — просто ізолює ізраїльське суспільство у світі, руйнуючи унікальний образ. ❓Чому це важливо? Це ті категорії, які важко описати, і які мені не подобається, як я доніс їх тут (можна було краще, але формат обмежує), але це те, що потрібно вивчати та переосмислювати, щоб не повторювати помилки. За власну унікальність ми платимо дорогу ціну: унікальність ведення асиметричної війни та рішень, унікальність стійкості суспільства, унікальність образу захисника Європи, зародження унікальності експортера безпеки, унікальність образу, без якої не буде ні безпечної, ні об’єднаної Європи — це все унікальності, які є не просто набором красивих фраз, а політичним і навіть геополітичним товаром – і за який заплачено і платиться неймовірна ціна. Наша унікальність є специфічною через те, що вона поки ще є недостатньо самодостатньою (ресурсно) та усвідомленою (переосмисленою), а від того ми хочемо, щоб всі були «як ми». Але тоді чи будемо ми унікальні? Всі такі, які вони є в міру своїх суспільних особливостей. І на це не ображаються — з цим працюють, використовуючи власний набір унікальності. Головне, не повторити постійну історичну помилку інших, коли концепт унікальності (що приваблює інших) перетворюється у концепт винятковості (що зазвичай відштовхує інших). Часто синдром винятковості як компенсатор створюється через неможливість зберегти або використати власну унікальність. Але що важливіше, концепт/наратив винятковості, який на початку може бути привабливим через його популістичність та емоційну зручність у спекуляціях, у перспективі руйнує власне його носіїв/суспільства.⏩ Тому нам з Вами варто плекати власну унікальність та реалізовувати її, але уникати привабливості концепту винятковості як компенсатора травм та засобу суспільного самоствердження. Бо завдання мого покоління сьогодення та наступних — зберегти якнайдовше саме унікальність, бо саме це одне з багатьох, чим можна і треба вшановувати всі жертви, всіх Героїв минулого і сьогодення, які дозволили цю унікальність сформувати. Наше завдання майбутнього — зберегти унікальність та не спотворити, щоб не зрадити тим самим пам’ять тих, хто найбільше у це вклався силами та життям.🛑Тelegram🛑Сайт🛑Instagram🛑Twitter🛑Мерч 🛑 Підтримати